Одного дня прийшло повідомлення від хлопців із пропозицією піти великою групою на футбольний матч. На самому початку довго думала, їхати чи ні, все-таки квиток 75$, не 30 і не 45. Футбол, Ліверпуль, Севілья для мене нічого не означають, порожні слова. Але побачити на власні очі матч хоч раз у житті, думала, варто, тим паче ці клуби займають топові рядки у світі футболу. І як завжди, як зазвичай буває, за день до гри вирішила: ЇДУ. У результаті в день матчу зібралися ми: J-1 та студенти Бостон Юніверсіті. Знайомства, розмови. Було весело. А коли матч почався — ще веселіше. Атмосфера, фанати в червоному, крики "Ліверпууууль" запам'ятаються мені на все життя. Найприкольніше це те, що вони програли Севільї 1:2. Після матчу дівчата-студенти J-1 з Хаянніса вирушили назад додому, а я купила квиток на вечір наступного дня, Бостон все-таки, треба багато чого встигнути подивитися, були великі плани на наступний день. Думала переночувати на вокзалі, шкода було 80$ на одну ніч. Прийшла на вокзал, і щоб просто не сидіти, вирішила розібрати фотки з камери, але голки для флешки під рукою не виявилося, почала питати тих, хто сидів поруч. Натрапила на двох своїх співвітчизників і киргиза. Виявилося, що той киргиз навчається в Китаї, де і я навчаюся, а ще з'ясувалося, що оформлялися через спільного знайомого, перебуваємо в одній групі і що взагалі прикольно — листувалися з ним місяць тому. Який же світ тісний. У результаті не довелося ночувати на вокзалі, вчотирьох вирушили гуляти нічним містом. Велике місто вночі реально порожніє. Не було нікого, а ні. Трапилися чорношкірі расисти, які кричали нам услід, але ми втекли*))) Отак, за океаном я ще раз переконалася, що світ реально дуже тісний.


+2

