Баффало: Гід, ціни та безкоштовне житло · 2026

SSSaniya Shonbayeva6 груд. 2019 р.Читати

Коли ви будете в Америці, у вас напевно буде список справ, які потрібно буде там зробити. Так от, наприклад, якщо ви будете в окрузі Колумбія, то обов'язково спробуйте крабів або лобстерів. А ще у них є знаменита приправа «Old Bay», у неї специфічний смак, але з фрі вона поєднується божественно. Must try «Buffalo Wings», соус «Ranch» та Cheese Steak з салатом, помідором і смаженою цибулею. Наїжтеся пончиків з «Dunkin Donuts». Кожен з вас повинен замовити McChicken з «McDonald’s», тому що він коштує всього 1$. Пізнайте смак лимонаду «Ginger» та «Dr. Pepper». Сипте червоний перець і Parmesan cheese на піцу і майже щодня їжте Turkey Sandwich та зрозумійте різницю між American та Provolone cheese. Мої очікування про Америку підтвердилися, навіть перевершили. Можливо, вона на любителя, але мені вона припала до душі. «Америка тобі до лиця», — говорили мені багато хто, і вони мали рацію. Я так люблю американську культуру і самих людей. Вони вільні і прості. Ніхто не буде тебе обговорювати, кожен живе своїм життям. Люди надто добрі, хочуть дізнатися про тебе, про твою країну і культуру. Я також помітила, що американські тінейджери не товариські. А ось дорослі, навпаки. Якщо ви подружитеся з кимось старше п'ятдесяти років, вони будуть піклуватися про тебе як про свою дитину. На щастя, за все літо я не відчула будь-яких негативних емоцій, тому і настрій завжди був хороший. На мій погляд, програма Work and Travel USA — це нереально крута можливість поїхати в Америку і пізнати їхню культуру. Це один з найлегших способів отримати J-1 Visa і бути там більше трьох місяців. Якщо це ваша мрія, то ви повинні рвати і метати, щоб досягти її. Адже це можливість, яка буває раз у житті. Пробуйте, не бійтеся! Не вийде, пробуйте ще раз. Після такого літа залишаються незабутні спогади, друзі з різних точок світу і, звичайно ж, безцінний досвід.

ЛЧЛена Чернецоваlena_chernetsova · 1 лист. 2012 р.Читати

Хочете побачити ралі? Продовжуємо знайомитися з місцевими звичаями. Навколо – чисте поле, сонце тільки починає хилитися до заходу. Межа треку окреслена «спинами» трибун. Прямо перед нами гордо височіють яскраві ярмаркові ворота. Лунають посилені мегафонами крики зазивал, шум голосів і фальшиві рулади підпилого караокера: «Shot through the heart! And you're to blame... You give love a bad name…» Люди - чоловіки і жінки - товсті, неохайно одягнені, забиті кепськими татуюваннями - і такі ж брудні, неохайні, кепсько татуйовані діти. Зате автомобілі – заглядання. Любовно натерті воском, мальовничо розставлені, нові і раритетні, дво- і чотириколісні - лискучі і породисті. На кільцевій трасі сьогодні гонок немає. Безцільно вештаємося по полю, Майк постійно відходить привітати стрижених під нуль юних бунтарів у кепках і балахонах - у нас так виглядають фанати «Аліси» і «Металіки». День проходить не так бездарно, як може здатися. Сьогодні вранці Дастін – молодший менеджер готелю і наша «нянька» - возив нас до місцевого центру Social Security подавати документи на ті самі SS-cards. Співробітники просто на висоті, Дастін міг не хвилюватися, перекладаючи нам кожен склад – нам все пояснили на пальцях і подарували незліченну кількість доброзичливих посмішок. Обіцяли вислати готові карти через тиждень. Відмінно! Будемо як білі люди. (Згодом Дана свою карту так і не отримала. Прожила все літо без номера соціального страхування і добре себе почувала. Мені ж цей номер (номер, не карта) знадобився всього раз – при відкритті рахунку в банку). Лері цілує руку і довго говорить якісь зворушливі компліменти худий п'яний байкер. Розчулені, але перелякані ми наступні півгодини тулимося до Майка, як до рідної матері. Спостерігаємо, як носяться по прямій гонщики, показуючи кращий час. Як на мене – вельми нудна справа, чисте хлоп'яче міряння агрегатами. Справжні гонки повинні бути по кільцю, з напруженою боротьбою на фініші і розриванням стрічки. І взагалі на конях. На виході наша тепла компанія ЗВІСНО натикається на Джесс. Вечір не міг закінчитися мирно! Бідна дитина тікає в сльозах, ледь не збивши мене з ніг. Комусь варто з'ясувати стосунки. Присвячуємо зворотну дорогу вправлянню мізків Майку. Все це так смішно і безглуздо, як ніби знову в середній школі. Під кінець нашого перебування в Баффало «Джесс» для нас перетворилося і на загальну назву – раптові, нав'язані, досить безглузді і дуже клопітні проблеми. Дивно, але при всій своїй самостійності американські підлітки як ніби повільніше дорослішають. Чудеса.

ЛЧЛена Чернецоваlena_chernetsova · 31 жовт. 2012 р.Читати

Завтра ми будемо в Нью-Йорку, і я в жаху. Валізи та пакети запаковані. Дана другу годину слухає російську дискотеку 90-х, Лєра стрибає на ліжку, впершись руками в стелю, і оглядає наші володіння. Як ми до цього дійшли? Підрахували всю готівку, прикинувши, що такими темпами ми до кінця літа працюватимемо за їжу. Отримали останні пейчеки - по $126 кожному. Сумніви в бік, час валити! Місячна оренда нашого затишного номера в мотелі якраз закінчується через тиждень. Після місяця на голодному пайку з моркви та саморобного супу (до речі, морква baby-carrot - класна річ, уминали її мішками, замість чипсів) відчуваємо, що готові до пригод, бо гірше вже точно не буде. * Пошук нами нової роботи з боку виглядає як гарячкове обдзвонювання всіх знайомих, - і насправді ним є. Лідер хіт-параду симпатій - Міртл-Біч. Я дуже хочу до океану, до води, солоної чи прісної. Вільямсвіль - величезна пласка антропогенна пустеля, край неходжених торгових центрів. За пів години прогулянки може пощастити зустріти самотнього газонокосаря - і той проводжає таким здивованим поглядом, ніби останні пішоходи в цій зневодненій північноамериканській торговій прерії вимерли сотню років тому. І здається, що всі автомобілі, що летять по Transit road, прагнуть до моря. Всі їдуть до моря. Крім нас. Втім, я відволіклася. Оцінюємо дорогу до Міртла і дружно сумуємо: чи то літак, чи автобус - майже повністю з'їдять наші мізерні заощадження. А ще потрібно відразу орендувати житло. От якби відразу приїхати і почати працювати... До біса гордість, закопаймо сокиру війни: - Вадиме, ти не міг би зателефонувати у свою піцерію? У них є вакансії? Кілька хвилин очікування і блаженної надії. - Ні, у нього повний штат. Обіцяв "asking around", але ви не вірте, вони завжди так кажуть. Міртл-Біч геть зі списку. Нью-Йорк вимальовується як найперспективніший варіант, а я навіть у глухий Лейк-Джордж, де вже місяць тусується бро, хочу сильніше. Оскільки у нас демократія - двоє проти одного, конфедерати отримують більшість. Нью-Йорку, чекай. Лєра приносить з вечірньої прогулянки добрі вісті - Майк згоден взяти вихідний і відвезти нас, якщо ми заплатимо за бензин. Оце так меркантильна ду...а втім, все чесно. До слова, з готелю ми звільнилися, а Майк - вилетів з тріском, - в один і той же день. З різних причин, але збіг - на радість усім місцевим пліткарям. Вирішуємо віддати Майку наш страховий внесок за житло - приблизно $200. Наостанок з усім професіоналізмом вилизуємо номер, перевертаємо облиту кавою диванну подушку плямою вниз - вуаля! Номер ідеальний. Отримуємо назад нашу страховку. Господиням на замітку: при переїзді важливо думати про дві речі - про житло і про роботу. Думки про житло повинні переважати, якщо тільки Ви не готові романтично ночувати під парковим мостом на своїх же валізах, у компанії білок і бомжів. * Баффало, дякую за теплі моменти, і особливо - за велик, Ніагару, жахливі супермаркети з величезним одягом (ми розважали Дастіна, вдвох з Даною залізаючи в одні штани - я в праву штанину, вона - в ліву), мій перший дорожньо-транспортний інцидент, безкоштовно полагожений ланцюжок і дешеві шоколадні печива. До побачення, сподіваюся, ще побачимося.

ЛЧЛена Чернецоваlena_chernetsova · 30 жовт. 2012 р.Читати

- Hey do you guys wanna come with us to fire? - Fire? You mean - bonfire? - Yeah, fire. «Акуна матата», - вирішили ми, і стали завсідниками нічних посиденьок із золотою молоддю Вільямсвілля. Наші нові друзі палять багаття в низькому прямокутному мангалі. По колу передаються банки «Budweiser» - з американським прапором - і маленькі глиняні люльки - запах паленого дерева не дає вловити в'їдливий солодкуватий запах, пам'ятний за вічною хмарою диму над сонним Амстердамом. Лера крутить у руках свою банку, Дана розгублено курить сигарету за сигаретою. Я намагаюся вслухатися в бесіду хлопців - і відразу грузну в нагромадженні сленгу та вигуків. Сьогодні один із хлопців летить до Афганістану. Майбутній герой - найвеличезніший, найнекрасивіший, єдиний тут - із дівчиною. Зовсім занудьгувавши, беру «язика» - аборигена в сусідньому шезлонгу. Штовхаю в бік: - Гей, вони постійно повторюють «dirty», що це? Мить роздумує. - Це означає «добре». Мою жертву звати Джо, і у Джо чудова дикція і чудовий сумний усміх. Джо розповідає, що він наполовину поляк. Маю повідомити йому, що була в Польщі, і що вона виглядає, як одне велике Буффало. Замислився. Тим часом Майк розповідає сумну історію про друга, який лоб у лоб зустрів на трасі водія фури, що заснув за кермом: - Я зроблю тату з його датою народження. Розповідаємо, що в Росії за збиту людину можна відбутися 4 роками поселення. Глибокий шок: - 4 роки?! За нашими законами - 20 років. Жорстоко. - Ні, справедливо. Я безтактна будь-якою мовою. У багаття летять нові поліна. Під кінець вечора Джо дружньо плескає мене по плечу. Американці дуже неконтактні, і такі рідкісні жести варто цінувати. Що ще? Дивно, але звичаї в американській провінції нічим не відрізняються від прийнятих у російській глибинці - всім страшенно нудно. Через сарафанне радіо Лера з подивом дізналася, що вона, виявляється, спить із Майком, і ми втрьох плетемо інтриги проти Джесс. Було б смішно, якби не було так огидно. Ще категорично не прийнято платити за дівчат. Неприємний сюрприз для розпещених нас. Майк навіть за Леріну колу платив зі скрипом, а вона як-не-як дама серця. Апріорі майже всі поставилися до нас дуже прохолодно. На роботі нас щиро вважали тупими, і намагалися пояснювати, що таке долар. Ми ж намагалися пояснити їм, де знаходиться Італія. Це правда. Я ображена в найкращих почуттях. Нехай би страшними, але тупими за що?! Чужа душа - ще ті потемки. Можна не розуміти людину будь-якою мовою. Зате я всією душею закохалася в місцеві кладовища. Там регулярно знімають кіно, і можна знайти надгробки двохсотлітньої давності. Біля одного ми жили. Одного разу цілу жменю суниці там назбирали. І ще - одна з найсумніших речей, що я бачила за своє життя - три надгробки в ряд: MOTHER 1923-1995, FATHER 1915-1981, DAUGHTER 1944-1952. Ось так от.

ЛЧЛена Чернецоваlena_chernetsova · 9 жовт. 2012 р.Читати

* * * Майже місяць ми живемо на півночі штату Нью-Йорк, у містечку Вільямсвіль, що поблизу Баффало. Порожні наші кишені, голодні наші очі, зате голови повні запитань і відповідей. Спробую розкласти все по поличках. 1. Про мову. Перше правило життя в Америці: ви нічого не будете розуміти як мінімум тиждень. Друге правило життя в Америці: ви АБСОЛЮТНО НІЧОГО ДО ПАНІЧНИХ НАПАДІВ не будете розуміти як мінімум тиждень. Це не тільки про мову. Мова — не просто англійська, а англійська без усіх вдовбаних у голову правил фонетики та граматики. Мова спрощена аж до того, що не змінюється порядок слів у питальних реченнях, опис усіх можливих дій зводиться до коротких складнопідрядних форм. Це тільки здається, що простіше. Ні. На замітку: перед поїздкою освіжіть у пам'яті словник американізмів. Різняться і самі слова, і їхня вимова — великий шанс, що вас не зрозуміють просто тому, що ви слово незвично вимовляєте. Або взагалі підібрали не те. Граматика — не головна біда. Американці, як правило, говорять чітко і повільно. Мої проблеми почалися у великому місті (а саме — Нью-Йорку), коли при комунікації доводилося щоразу продиратися крізь усілякі жахливі акценти. Але варто звикнути до нюансів «американішу» і самого звучання англійської мови у повсякденному спілкуванні — заради неймовірно кайфового атракціону, — зрозуміти випадково почутий на вулиці шматок чужого діалогу, і вже запізніло намагатися збагнути, російською чи англійською він прозвучав. Це круто. * * *

EExchangeexchangeiec · 29 трав. 2009 р.Читати

Дорога на Х'юстон, Нью-Мексико 7 вересня 4 ранку - я в цьому важкому на вимову місті. Робити тут, як Саня сказав, нічого, час підтискає і автобус на 5:30 зручний. Поблукав трохи нічним містом, вирішено - їду в Х'юстон. 11:15 ранку - я в Амарілло. За квитком - зупинка година, зміна автобуса. В реалі - запізнилися на 10 хвилин, автобус пішов. Вам доведеться почекати наступного 6 годин. У результаті я чекати не став і поїхав на проїжджому через 3 години (йшов з Денвера), народу знову повно. О 2 ночі я в Далласі, походив, сфоткав прикольний зелений хмарочос. У результаті через 20 годин після важкого міста, проїхавши третє на моєму шляху Буффало, вранці 8 вересня я в Х'юстоні.

KVKonstantin Volokhovskii8 груд. 2019 р.Читати

Але досить про роботу. У мене є історії в запасі. Чого вартий сусід по кімнаті, який сприяв твоєму звільненню, бо хоче твою позицію x). Але, мабуть, змінимо тему на більш веселу. Настав час поговорити про побут і подорожі. Почнемо з «боргів». Я вже згадував про час роботи тутешніх закладів, так? Ну, давайте розвинемо тему. У Нью-Йорку вони закриваються ну дуже рано, якщо за нашими мірками. Особливо все погано у вихідні – у суботу та неділю часто не працюють навіть туристичні місця, як так?! Яким було моє розчарування, коли я зрозумів, що екскурсії в Buffalo City Hall проводяться тільки в будні в робочі години. А коли я вирішив заскочити в молл по дорозі з Буффало, виявилося, що він працює до восьми! Караул! Багато закусочних закриваються ще раніше. Такий ось він, штат Нью-Йорк. Той самий злощасний молл Ще я щось говорив про те, що в Америці можна вижити і без знання англійської. Це так. Навіть у мене на роботі були колеги, які говорили тільки іспанською. А під одним дахом зі мною жив j1 з Китаю, який до початку програми не знав майже нічого! Я вже говорив, що технології роблять все занадто простим, так адже? Загалом, якщо у вас відіб'є пам'ять і ви забудете англійську – не біда, адже у вас є Google Translate! Серйозно, він досить стерпно перекладає з китайської, перевірено x). Втім, не розраховуйте на це. По-перше, через це у вас буде набагато менший вибір робіт, а як я вже сказав, з американцями працювати не страшно і навіть весело, а по-друге, вам буде набагато складніше знайти собі друзів серед місцевих. Ще я обіцяв поговорити про акценти. З іспанською, до речі, все набагато простіше. З афроамериканським у мене були проблеми до самого кінця, та навіть один американець у розмові сказав, що він теж не завжди його розуміє. Але до супервайзера з іспанським акцентом я звик вже на другий день. Латиноамериканці, до речі, навіть ще більш товариські, ніж звичайні американці, не бійтеся їх теж x). По суті, все впирається в те, наскільки виразно говорить співрозмовник. Я ось іноді переживав, що часто не з першого разу розумію співрозмовника, а потім згадав – у Росії теж часто буває, що хтось когось не розчув, правда ж? Загалом, не переживайте більше потрібного. Гаразд, йдемо далі. Тепер про... Обман у супермаркетах!. Гаразд, обман це слово гучне, але є дещо, що вам треба б знати. В американських магазинах частенько бувають акції, але їх вміло маскують. Бачите, якщо цінник обіцяє вам меншу ціну при покупці кількох одиниць товару – далеко не завжди це означає, що вам дійсно потрібно купувати кілька продуктів. Перевірити це просто – підійти на касу, і якщо ціна за одиницю продукту нижча за звичайну – перед вами якраз такий приклад! Всього в Нью-Йорку було дві варіації: "Y/X$" і "Y for X$" (X - ціна, Y - кількість) і якщо не помиляюся, у випадку з першою ціна не залежала від кількості, а була просто знижкою. Плавно переходимо до харчування. До слова, багато хто ж переживає, що набере вагу в Америці. Як би не так! Не можу рекомендувати свою дієту, оскільки в робочі дні я часто їв два рази на день (оскільки майже ніколи не брав нічого з собою на роботу), але укупі з фізично складною роботою я скинув близько 10 кг за це літо. Харчувався досить бюджетно: крупи, макарони, сосиски, картопля, коли з'явилися гроші включив у раціон м'ясо. Рекомендую пачку 12-ти курячих ніжок, особливо по знижці x). Хіба що на сніданок я майже шикував: робив своєрідну варіацію лінивої вівсянки, що складається з самої каші, йогурту і банана. Виходило щось близько 1-2$ за один сніданок. Ах, так, іноді вас може пройняти лінь, і ви підете купувати готові напівфабрикати. Я так робив в основному з піцою за 1$, але не зловживав. Пробував ще я купувати локшину з Dollar tree але... Ніколи у мене не було такої сильної алергії як тоді... Walmart - зразок хорошого супермаркету, але добиратися туди на громадському транспорті дорогувато Але тим не менш, ще одна повчальна історія. Адже добре поводитися з клієнтами потрібно не тільки від вас, але і від усіх! Наприклад, коли я прий

KVKonstantin Volokhovskii8 груд. 2019 р.Читати

Що ж, настав час заключної частини розповіді. Для початку розповім про свою подорож після завершення роботи, а потім підіб'ю підсумки як блогу, так і своєї поїздки, йде? До речі, дуже важливий момент. Не забудьте той день, коли закінчується ваша робоча віза! Я ось забув, і сказав менеджеру, що залишаюся ще на тиждень, тож вона встигла скласти новий розклад. Цього разу її злий погляд у мій бік був виправданий x). Також у моєї забудькуватості було ще кілька неприємних наслідків. По-перше, я не встиг до ладу спланувати свою подорож і робив це... в ніч перед від'їздом. По-друге, я втратив кілька днів дорогоцінного часу, оскільки зарплату мені могли дати тільки після вихідних. По-третє, як я вже говорив, замовляти квитки на транспорт в останній день, блін, дорого! Враховуючи, що можливість домовитися з роботодавцем є майже завжди, краще не наступати на мої граблі. Транспортний термінал у Buffalo, звідси я поїхав з агломерації, в якій провів останні 2.5 місяці. Якщо до Ніагари я добирався на Amtrak, то ось у моїй вже міні-подорожі вирішив трохи, по-перше, заощадити, тому що деякі тарифи на залізницях і справді змушують серце тьохнути, а по-друге, транспортна мережа у них не дуже-то й гнучка. Використовував я Megabus і Greyhound. З обома були пов'язані неприємності. Перші запізнилися мало не на годину (хоча приїхали ми все одно вчасно), а також не дуже добре поводилися з багажем. Другі... занадто швидко доїхали! А я ж хотів поспати в автобусі довше! Ще скажу, що в автобусі набагато тісніше, ніж у вагоні. Так, я трохи захопився, повертаємося до мого маршруту. З транспортного центру в Буффало я сів на рейс Megabus до Вашингтона з проїздом через ще кілька міст. Знову зроблю ремарку щодо місцевої вимови міст. Американці називають Філадельфію ласкавим, як мені здалося, словом "Philly" x). Прибув до Вашингтона я вдень, тож одразу поклав свої речі в хостелі (хоча прописали мене все одно раніше часу заїзду, і так може бути) і вирушив пішки до центру, заглядаючи по дорозі в різні цікаві місця, відмічені на Google Maps. Тут у силу вступає ще одна моя помилка, як початківця-мандрівника, нехай розкриється вона лише в Нью-Йорку. Майже безцільно ходити містом, безумовно, класно, але за підсумком виходить не цілком ефективно. Вашингтон дивовижний, я уявляв собі його набагато нуднішим, але ним цікаво навіть просто ходити, розглядаючи химерну архітектуру. Але натомість я до ладу не встиг пройтися музеями, що мене засмутило. До речі, якщо ви як і я сова, то у мене для вас погані новини. Час роботи музеїв тут ще менший, ніж магазинів, до 5-6 годин. Тож перебудовуйте свій режим заздалегідь, я ось все банально проспав. По суті, з моїх півтора (приїхав я до полудня, а їхав наступної півночі) днів у Вашингтоні я встиг обійти всю меморіальну площу (на це пішов перший день за вирахуванням прогулянок містом і наступний вечір), погуляти центром і обійти більшу частину музею космо(астро?)навтики. Ще я пробігся музеєм американської історії, але на все про все у мене було менше години, що недозволено мало. Капітолій. Так, прямо як у фільмах. Меморіал Вашингтона. З усіх боків від нього знаходиться безліч безкоштовних і крутих музеїв. Резюмую щодо Вашингтона: Прокидайтеся якомога раніше, особливо якщо ви хочете потрапити в музеї (можна навіть у капітолій потрапити); Ретельніше складайте маршрут, щоб не ходити колами. Я ось двічі обійшов ділянку білого дому, оскільки не міг його знайти x); Не скупіться на громадський транспорт, це заощадить вам багато часу. До речі, про нього ж я ще не говорив. Для початку, кумедний факт - у Вашингтоні метро це, раптово, metro, а не subway. Але славиться воно своїми незрозумілими тарифами. Мені моєї технічної освіти так і не вистачило, щоб зрозуміти, коли і як вигідніше ним їздити, здебільшого тому, що у мене завжди знімалася фіксована сума. На шляху з меморіальної площі до вокзалу я встиг спробувати місцевий автобус, а він виявився безкоштовним. І це все, що мені є про нього сказати. Ще я пробував кататися на велосипеді... Ох, хоче