Атланта: Гід, ціни та безкоштовне житло · 2026

Після Далласа йде штат Арканзас і місто Літл-Рок! Столиця Арканзасу! Зазначу лише, що там знаходиться Капітолій!!! А так більше нічого примітного. Бірмінгем, ну, у місті нічого цікавого ))) Тільки гора під назвою Вулкан або щось подібне, де стоїть величезний дядько на високому монументі, куди можна піднятися і побачити все місто!!! Атланта — столиця штату Джорджія!! Найвища будівля в Атланті — Bank of America Plaza — висотою 312 м. Також тут штаб-квартира Coca-Cola! Атланта — столиця літніх Олімпійських ігор 1996 року!!

Сьогодні мій приїзд став трохи ближчим. Сьогодні я поїхав в аеропорт міняти квитки з 1 жовтня на 5 вересня. Air France літала з Атланти, отже, у мене була можливість обміняти прямо у них. Встав раніше, виїхав (на дорогу в цілому понад годину), прибув об 11.30. В інформбюро дізнався куди йти. На жаль, чорний працівник «Дельти» не зміг нічого мені зробити і відправив мене в офіс моєї авіакомпанії, який знаходився в якійсь тісній кімнатці і працювала 1 людина. Все б нічого, якби він не працював з 14 години. Довелося погуляти, занести резюме з приводу роботи, знову повернутися. У черзі (1 людина переді мною) познайомився з румуном, він запізнився на свій вчорашній рейс не зі своєї вини і дуже поспішав змінити квиток, так як у нього залишалася одна година. Розговорилися, дізнався, що один з його улюблених письменників Достоєвський (Брати Карамазови), Тургенєв (любовна лірика), Гоголь (я розповів йому про другий том «Мертвих душ», він був вельми здивований), Пушкін. Так як йому треба було більше ніж мені, я вирішив його пропустити вперед, витратив всього 8 хвилин, а до того ж і допоміг, задоволений собою, аж жуть. Я по-розумному вчинив у Москві - забронював свої місця, тому ніяких складнощів не виникло, заплатив 40 $ і наклейка зі зміною рейсу виявилася на моєму квитку. Отже, 5 Нью-Йорк, 6 Париж, 6 Москва!!! А потім, а потім дика насолода всім тим, чого мені не вистачало і, нарешті, побачу ТЕБЕ, кого мені ще більше не вистачає, ніж якихось речей... Приїхав додому тільки до 16 години і Саша відразу ж запропонував поїхати в гори. Там нас чекали висічені барельєфи президентів, гора, на яку ми будемо підніматися, а також півгодинне лазер-шоу. Так як була п'ятниця, 5 годин, то всі поверталися додому з роботи, і нам довелося добряче понервувати через затори, хоча і доїхали за 20 хвилин. В'їзд коштує 8 $, і в принципі ти більше ні за що можеш не платити. Ми залишили машину і стали підніматися вгору (фотографії дивіться в альбомі). Піднімалися хвилин 30, висота близько 800-900 метрів. Спеціально для американців нагорі був заклад «аля Макдак», де міг відновити «втрачені кілограми», чим дуже багато хто і займався. У самому низу ми походили по містечку в стилі Дикого Заходу, а потім попрямували до гори, під якою і повинно було проходити шоу. Взагалі, американці звикли до комфорту: якщо їдуть на природу, скажімо, в «мобільному будинку», то є стоянки, де підключаєш його до «розеток» і заряджаєш його; якщо йдеш на природу, то є спеціальне місце для багаття, барбекю і т.п.; якщо йдеш вудити рибу-то в ставку, в який цю рибу вже запустили. Так і тут - з собою брали і матраци, і розкладачки, і переносні холодильники, їжу на невідомо скільки людей, подушки, загалом, все для того, щоб відчувати себе не на дикій природі, а у себе на газоні. Шоу тривало близько 30 хвилин. Сподобалися початок і кінцівка. На початку про те, який славний штат Джорджія, кінцівка гімн Америки. В середині показували якихось птахів з яйцями, рекламу спонсора (корови рекламують мережу курячих бістро, так там корови були в ролі Джека Горобця, Джедаїв, Віднесених вітром і т.п.), про те, як чорт захотів привласнити Джорджію. Все в мультяшному виконанні. Закінчилося все після 22, додому дісталися до 23. Взагалі, здорово ці піші прогулянки, піднімаєшся вгору, по скелях, як баранчик я скакав там, коріння «взаграли». А під вечір, коли тихо, світить місяць, ти сидиш на вершині скелі, під тобою простягаються вогні Атланти, незліченні ліси, поля, видно як їде кінь з найближчого містечка, думаєш: «Ах ти! Така краса, так добре, і чому поруч з тобою немає того чоловічка, з яким би ти готовий був тут просидіти всю ніч? Чому ж ти сидиш один?» Мені дуже сподобався мій день, можу сказати точно - він пройшов з користю і я багато чого дізнався нового і цікавого.

Сьогодні, як би важко не було, я встав о 8 ранку. Навіщо? А як же матч «Локомотив»-«Спартак»? Не можна ж забувати про рідний клуб! Грали чудово, контролювали матч, вели 2-0. Але чи то повірили раніше, чи то розслабилися, але в результаті матч закінчився 2-2. Ледве спартаківці вилізли за рахунок везіння, а шкода! Сьогоднішній день більше не був особливо нічим примітний - 121 клієнт, дискусії з Хелбером все про те саме, погодився дати мені бразильські монети в обмін на рублі. Ще б знайти того, хто погодився б міняти, скажімо, 1 руб. на 1 $. А що, де ще він знайде рублі? Був кумедний момент. У нас потік кондиціонер, звісно, це виявив я. І, безумовно, не просто знайшов, а «потрапив». Іду я з м'ясом, діловий, як завжди, зі стандартною посмішкою, думаю про своє і раптом хоп! М, уявляєте, літеру «г»? Так ось, щось подібне я зобразив ногами і покотився по воді на одному чоботі. Обличчя в мене, як потім розповідали, показувало стільки подиву, що не можна було дивитися без сміху. Благо, заняття таеквондо-карате не минули даром, баланс я втримав і успішно «докотився» до ошелешеного клієнта. Потім Девід запитав, що сталося, на що я відповів: знаєш, у мене була мрія всього життя - стати на лід, на ковзани, відчути себе таким собі фігуристом-сноубордистом, ось я і вирішив її здійснити. Після приїзду з роботи вирушили о 1 годині ночі в магазин, тому що завтра у мене весь день робочий, і я не зміг би поїхати за покупками. Загалом, повернулися о 3, я отримав халявний купон за «здоровий спосіб життя» (купив «Активію») і впав на постіль, не відчуваючи нічого.

Йо! 3 тижні я тут! Можна з глузду з'їхати! Так і місяць скоро буде, можна підбивати якісь проміжні підсумки! Сьогодні мій спокійний сон був перерваний криками «хей». Це був Саша. «Давай, поїхали!» «Куди?» «У Даунтаун (центр)» І все так загадково, незрозуміло, ніби ми революцію замишляємо. Виявилося, що ми поїхали в музей Кока-Коли. Були там близько 2 годин, витратив 15 $, напився різної коли з усього світу (Росії, звісно, не виявилося). Але про все по порядку. Кока-Кола була винайдена аптекарем з міста Атланти Джоном С. Пімбертоном у 1886 році. З того часу вона безперервно завойовувала свої позиції в усьому світі. У самому першому залі на нас чекала реклама Кока-Коли різних років, де найстарішим було зображення дзвона, що закликає пити «це» за 5 центів у 1886 році. Далі на нас чекала мульт-реклама (Happiness Factory), тієї самої, яку крутить зараз кола по телевізору з різними потворами. Кумедний, веселий мультик, що розповідає про те, що коїться в автоматі з продажу пляшок. Головний посил - кола це здорово, всі ми любимо свою роботу, ми частина цілого, вкладаємо душу в кожну пляшку. Далі йшло лобі, де можна було сфотографуватися з білим ведмедем (класна робота, сидиш, рот відкриваєш, всі задоволені), що я і зробив, фотографії та відео викладу в подальшому. Потім йшла історія коли. Але вона займає не так багато місця, в основному картинки, відео, потрібно ж більше розваг, нуднувата історія «не йде». З іншого боку, особливо багато про напій не дізнаєшся, оскільки відволікаєшся багато на всякі інші речі. Після цього нам показали конвеєр, типу-типу справжній, типу-типу так на фабриці у них. Загальну увагу привернула камера, в яку всі дивилися (я зробив пару облич для досьє поліції) і фотографувалися. Другий поверх - кінотеатр 4D (нам дали понтові окуляри, дивись в альбомі), про 4 секретні інгредієнти успіху напою (цукор, кокаїновий пил, трохи нафти, заряджена вода). Взагалі так? Я теж не повірив би, якби вони це сказали. Вони й не сказали. Все простіше - неповторний смак, зручна пляшка, широка популярність і, звісно, ми з вами. Здорово було, під час перегляду тремтіли крісла, лилася вода на нас, зі спини вдаряли пружиною, підстрибували, діти ледь не обпісялися в залі. Після такого треба було подивитися Ворголла і його сприйняття коли і, безумовно, випробувати всю ту бурду, яку випускають у всьому світі ця компанія. Було 5 колон (Азія, Європа, Африка, Латинська Америка, Північна Америка), біля кожної можна було спробувати по 6-7 різних смаків. У деяких була відверта бурда, десь дуже навіть нічого (Індія мені сподобалася, смак ананас-горіх). На закінчення я набрав 3 пляшки коли, через що на мене перелякано подивилися і сказали - тільки одну можна. Після цього прямо на роботу. День був дуже повільний, 77 осіб. Довелося тягнути папірці і цього разу, я витягнув раніше нашого начальника і тому він пішов додому, оскільки той, що залишився, був позначений. День трохи «змазав» менеджер Девід. Якась бездомна жінка вбралася в лахміття і стала скакати за вікном, він мені і каже: «О, Миколо, там твоя дівчина на тебе чекає!» Ух як я завівся, очі напевно стали такими злими, що він трохи очманів і відразу: «Я жартую, жартую, заспокойся приятелю!». «Мені здається, тобі варто вийти до неї, вона все ж чекає на ТЕБЕ», - сказав я йому. «Та годі, все чудово, це ж жарт!» Ну не будуються у нас хороші стосунки з Девідом. Що ж, принаймні, він рідко до нас ходить і тому бачу я його рази 3 на день.

Сьогодні я сходив у 4 місця з приводу своєї можливої другої роботи. Це теж питання - ніби вона і потрібна (щоб окупити поїздку), але водночас якось «не тягне». Я розумію, може це відмовки, може насправді лінь, але так не хочеться працювати по 80 годин на тиждень. Ще може грає і той факт, що батьки не наполягають, грошей вистачає, я трохи хворію, хоча поїздку з однією роботою не окуплю це точно. Загалом, якщо десь вистрілить, то тоді й будемо дивитися. Сьогодні був найбільш завантажений день, який я коли-небудь бачив - 201 клієнт! Найімовірніше, це пов'язано із закриттям з'їзду рекламників, ось усі й пішли до нас. Зате почався з'їзд Microsoft, до нас навіть росіяни заходили. Природно, я їх обслуговував більше ніж інших, наші ж! Залишили візитки свої, мовляв, подзвони, якщо надумаєш. Зараз я весь у передчутті, а раптом?))) Наприкінці день зіпсували 3 моменти. Коли робиш clock out (йдеш з роботи), то якщо чайові надходять у касу, то вони розподіляються між тими, хто залишився. Тому дуже часто кваплять усіх зробити «вихід». Сьогодні був менеджером Девід (який найбільше мені не подобається), так він змусив зробити «вихід», коли ще залишався великий стіл (=> великі чайові), ще й начальник серед офіціантів сказав, що цей стіл «для нього». Потім я поставив тарілку на скатертину, Девід відразу сказав, що вона чиста, а я її забрудню, сам же потім пішов їсти на скатертину. Загалом, не дуже я був сьогодні цим задоволений. Взагалі, підсвідомо порівнюючи Атланту і Сиктивкар, Атланту і Москву, приходиш до кількох висновків. У першому випадку, Атланта, безумовно, виграє, розумію людей, які були тільки в Сиктивкарі і приїхали сюди, тут їм здається якимось раєм. Мене багато хто запитує - чому ти нікуди не ходиш? Та тому що в Москві я можу сходити куди завгодно і це буде мені набагато приємніше і цікавіше ніж тут. У порівнянні з Москвою, Атланта велике село, спокійне, тихе, але село. Немає чи що «вогню», «жилки пульсуючої». Поживіть у Москві, відчуйте її дух і буде вам ця Атланта як американцю Зімбабве. У людей тут майже все є, попрацював 2 місяці і купив собі нову машину, нікому нічого доводити не треба, живи як усі. Як на мене, то краще в Москві - нічого немає, за три притопи нічого не зробиш, крутися, вертися. Занадто люди тут «наїлися» хорошого життя, їм практично нічого не треба, ні до чого не прагнуть. А спробуй на пенсію у нас вижити, спробуй на стипендію прожити більше тижня? Тут просто не зрозуміють тебе. А залишаються тут, як я зрозумів, або ті, кому взагалі в Росії мало що світить (м'яко кажучи, не обтяжують себе навчанням, роботою тощо), або ті, хто цілеспрямовано хоче виїхати з Росії (заміж, через повне схиляння перед Америкою, якусь незадоволеність, неможливість реалізувати себе). Можливо, я і помиляюся і навіть заблукав, але це моя думка, я її висловив. Все може трапитися, може життя покаже неспроможність моїх висновків про міста, може навпаки, доведе, що я був абсолютно правий. Подивимося, почитаємо через 10 років ці нотатки, раптом я буду Нострадамусом?

Сьогодні понеділок, і в мене знову вихідний. До речі, у багатьох росіян з нашого ресторану теж вихідний. Поїхали в магазин і на овочевий ринок. Ринок у них — це велика кількість лотків під одним дахом, де ти з візком набираєш те, що тобі потрібно, а на касі платиш за все. Загалом, ринок не такий, як у нашому розумінні, без «вай, красуне, персик, шапку зі знижкою не хочеш?», хоча тримають його китайці з корейцями. Взяв місцеві персики (99 центів за кіло), виноград (99 центів за пів кіло), часник (1.35 за кіло). Потім з'їздили в магазин і докупили все необхідне. Думав сходити щодо роботи, але я після обіду приліг «ненадовго». «Ненадовго» вилилося в 5 годин, тому зараз о 00:53 сиджу і пишу про день. Як ви помітили, він був небагатий на події. Єдине, хотілося б поміркувати ось на яку тему. Дуже часто всі неприємності або «тимчасові труднощі», як я їх називаю, навалюються на нас одразу, всі разом, збільшуючись як снігова куля. Однак буває і так, що ніби вони минули, майже пройшли, і раптом вони виникають звідти, звідки ти їх не чекав, і те, що здавалося тобі чудовим, уже бачиться не в таких райдужних кольорах. Взагалі, живучи в Москві, у динамічному місті з широкими можливостями, намагаєшся ці «кулі долі» не сприймати як «рани», думаєш, що вони «подряпини». Так легше абстрагуватися, забути про ці «осічки» і продовжувати йти вперед, не звертаючи на них уваги. Але не всі рани можна назвати подряпинами. Кажу вже 30-й чи 40-й раз за ці місяці, що всі ми різні, неповторні. Часом дуже складно витерпіти, дослухати когось, винести ту маячню чи нісенітницю, яку він/вона несе. Я і сам так поводжуся і необережно ображаю людину, роблячи часом боляче. Добре, коли ти перед тим, як якось вчинити, ставиш собі питання — а чому він так поводиться? Що сталося, що трапилося в нього, чому він чинить так чи інакше? Ставлячи собі це питання і часом знаходячи не дуже приємні для себе відповіді, я почав думати: як часто в пориві гніву, злості, роздратування, нерозуміння, іноді шаленої радості ми можемо сказати те, що в нас накипіло (абсолютно не через цю людину) і виплеснути на того, хто зараз перед нами. Чому ми це робимо? Складне питання, на яке кожен відповість по-своєму. Але завжди ми повинні розуміти. Розуміти і цінувати одне одного. Не так уже й багато в нас з вами людей, яким ти не байдужий. Не так багато тих, для кого наша з вами доля буває важливою. Не будемо ми поводитися так, як лисіючі люди: чим менше волосків стає, тим більш значущу роль відіграють ті, що залишилися. Коли ж їх практично не залишається, людина вирішує позбутися останніх, просто тому, що вони виглядають погано, дико на лисій голові. Коли ж волосся є, він особливо про нього не думає — одним більше, одним менше, проте, якщо впаде один, то впаде й інший. Тому давайте цінувати одне одного і триматися разом, інакше ніяк.

У мене повний робочий день, але я проспав і встав о 10:04, а мав бути на роботі о 10:30, хоча ресторан відкривається з 11. Як на зло, автобуси вибилися з розкладу, на метро довелося чекати довше, ніж зазвичай. Однак я прослизнув повз менеджера і зайшов об 11:04. День був досить «повільним» до 16 години (йшов проливний дощ, у нас відключили воду, до того ж у мене зник голос). Робити було нічого, тому на численні прохання я станцював у присядці))). Прямо ведмедиком почувався, він присідає в цирку, а всі йому плещуть. Але вони всі були такі щиро здивовані і захоплені, що багато хто пробував повторити, але нічого не вийшло. Після 16 години, коли припинився дощ, до нас набігло народу, у результаті було 127 осіб, близько 1000 $ на чай залишили, очікуємо непоганий чек наприкінці наступного тижня. Нинішній же склав 252.20 $. Малувато, звісно, але це за 36 годин. Хелбер як завжди розважав. По-перше, з'явилася звичка у нього, що коли я посміхаюся, він починає тріпати мене за щічки!!! Навіщо він це робить? «У тебе таке дитяче, ангельське личко, ти такий симпатичний». Що тут відповіси? Оскільки у мене був кашель, я багато плював. Після одного з таких плювків я почув «уїіі», це був Хелбер. «Навіщо ти дивишся, якщо гидко? Не дивись!» «Але я не можу не дивитися...» Взяв з мене обіцянку, що перш ніж я (м'який варіант) «пересплю з одним моїм однокласником-геєм (дивись 13 день), ти повинен переспати зі мною, тому що я дуже люблю одну штучку». Подальше я не можу переказувати, тому що це просто атас. Вдома як завжди найкраще. Одні білі і мексиканці. Не думайте, що я расист, але я думаю, що як приїду в Москву, буду готовий розцілувати всіх білих людей. Тут чорні у мене люблять гроші стріляти. За сьогоднішній день 3 афроамериканці стріляли у мене! Що дивно, ще не зустрів білого бомжа. Трохи невесела кінцівка, тому закінчу радістю - завтра зателефоную додому, другу і їй, нарешті поговорю!

Сьогодні я зателефонував найважливішим людям: батькам та своїй дівчині. Знаєте, простий телефонний дзвінок справді додає сил, відчуваєш, що є люди, які люблять тебе і чекають, це так класно! Особливо після розмови з нею: хоч вона була втомлена і сумна, я все одно такий радий, що зміг знову її почути, послухати її невдоволення, обурення, радість. Майже як поруч був. Хоча ні, брешу, поруч не зрівняється, поруч у сто разів краще. У нас сьогодні була найбільш завантажена вечеря, яку я коли-небудь бачив - 147 осіб! На чай залишили близько 1000 $, хотілося б, щоб усі ці гроші дісталися мені одному. Ми знову були сьогодні «повним складом», близько 16 осіб + помічники офіціантів. Дізнався досить кумедну річ про себе. Вірніше навіть не кумедну, ні. Скоріше цікаву. У господаря є донька, досить повненька особа, в окулярах. Я думав їй років 25-26, виявилося 19. Тож до чого я. Бачив я її 1 раз, так вона вже (!) дізналася, звідки я, де я живу (!!), з ким, скільки мені років, чи надовго я (!!!). Загалом, повне досьє зібрала. На додачу сказала, що я cute (симпатичний). З одного боку, це добре. Як сказав Вова «ми створені одне для одного» (так, з дівчатами понад 150 кг мені постійно щастить. Згадую своє навчання, коли до мене підійшла дівчина і попросила номер ICQ для своєї подруги. Подруга, як потім виявилося, важила близько 200 кг.) Може, пару зайвих нулів до зарплати припише, варто звернути на неї увагу?:) Але, з іншого боку, чому ми подобаємося тим, хто нам не подобається і навпаки? Ось справді, починаєш так цінувати ті випадки, коли зустрічається взаємний інтерес, і думаєш - з чого це нам так пощастило одне з одним? (цікаво, про кого ж я говорю, а?) Але часто щасливого кінця не передбачається. Можна, звичайно, як Саша (друг, який навчається в Америці) розповідав, один підприємливий хлопчина знайшов американку і став її «розводити». Але ставати «тілом»... Та взагалі, про які дурниці ми думаємо? Хоча цікаво, чим усе це закінчиться, подивимося...