Столичний вокзал ніби відрізав місто від усього іншого навколишнього світу. Електричка з Йоганнесбурга трясла нас понад дві години, набагато, набагато довше, ніж ми могли собі уявити. На той час ми вже втратили терпіння і кілька разів засумнівалися, чи в той бік нас везуть? Чи правильно ми сіли?! Виявилося, все-таки, правильно! Вокзал зсередини виглядав старим, пошарпаним. Ім ніби закінчувався Йоганнесбург і починався новий світ — світ міста Преторія. Вийшли на привокзальну площу, озирнулися... Нічого! Правда, втомилися від подорожі і з трудом могли насолоджуватися. Але було ясно: у цьому місті насолодитися є чим. Найцікавіше: все, що здалося примітним, було праворуч від виходу з вокзалу. А ліворуч — ну, так... Просто місто. Рушили до автовокзалу, дізнаватися про квитки на Вікторію Фоллс. Квитки були. Недорогі. Але тільки на завтра. Подумали, вирішили: взяти можна. Повернутися до чотирнадцятого, до Вітьчиного від'їзду, в будь-якому разі встигнемо! — Ну що, беремо і гайда шукати готель?! — запропонував я. — Давай навпаки! Спочатку знайдемо, де ночувати, а потім — за квитками! — А яка різниця? — Раптом не знайдемо готель? — Знайти-то знайдемо. Тільки от за ціною не знаю, скільки обійдеться. Гаразд, давай по-твоєму! Тільки запитай, до котрої працює каса? — До восьми тридцяти! — розвідавши, повідомив Вітя. Глянули на годинник: четверта година. — Добре, йдемо. Давай тільки для початку на вокзалі в довідковій запитаємо, нехай порадять нам з готелем! — запропонував я. Так і зробили. Порадили зовсім поруч, метрах у двохстах від будівлі вокзалу — праворуч і за поворотом. — А за цінами як? — запитали ми у консультанта. — Прийнятні, — відповів. Все ясно! Обидва поставилися до цього «прийнятні» недовірливо і давай блукати, шукати інший готель. — Чорні, як бачать білих, вважають, у них грошей повні кишені, можна їм і дорожче що-небудь запропонувати! — поділився я своєю, що склалася за останні кілька місяців, думкою. Шукали. Але то нас місце не влаштовувало, то ціна. Проходили хвилин тридцять-сорок. У результаті все ж вирішили сходити-розвідати туди, куди нам запропонував звернутися консультант-чорний. З'ясувалося: ХОРОШИЙ ВІН ЛЮДИНА! І готель — краса! У них проходив місяць знижок і ми приїхали за два дні до їх закінчення, а, значить, на знижки, за всіма параметрами, потрапляли! Зняли дешево пречудову кімнату зі зручними ліжками, душем і чудовим видом з вікна! Я був на сьомому небі! Поглянувши у вікно, відразу визначилися, куди можна сходити. Праворуч удалині красувався університет ПАР і телевежа. А ліворуч — рази у два далі — стара будівля уряду «Union Buildings». Величезна, красива! На пагорбі. А ще лівіше і ближче до нас — центр міста. Там — красива висотка. А висотки я люблю! Мене охопила ейфорія. — Ура-а!!!! — закричав я. Вітька теж весь світився від щастя. Розташувалися. Освіжаючий душ, гаряча кава з солодким рулетом. Свято життя і радості! І Преторія відразу стала в десять разів милішою! Після душу я давай стрибати на ліжку. Від невимовного захвату! О шостій, без нічого, пішли за квитками, взявши з собою лише гроші на них і Вітьчин маленький фотоапарат, що легко вмістився в кишені шортів. А КВИТКІВ НА ВІКТОРІЮ ФОЛЛС НЕ ВИЯВИЛОСЯ! ЇХ РОЗПРОДАЛИ! — Ну і ладно, поїдемо в Порт Елізабет завтра! — зовсім не засмутився Вітя. А я засмутився. — А адже ми підібралися так близько до Вікторії! Може, ніколи більше у мене не з'явиться шансу побувати на цьому водоспаді! — Ну, що тепер?! Так, нормально! З'їздимо на Індійський океан, а потім, зате, поки я тут, на Столову гору слазити встигнемо! — А може, все ж, на водоспад? На післязавтра візьмемо! А там відразу в Кейп, назад?! — Ні, я не хочу так ризикувати! Не дай Бог, не встигну на свій рейс! Квитки до Порт Елізабет на наступний день ще продавалися. На 15:30. І ми їх придбали. Після чого, зовсім розслабившись, пішли гуляти. Вечоріло. Час наближався до сьомої. Рушили в бік головного (швидше за все) університету країни. І телевежі. Насправді, ми просто гуляли, не ставлячи перед собою конкретного зав
+2
