Квінз: Гід, ціни та безкоштовне житло · 2026

MKMeruyert Khamzabayeva1 лют. 2015 р.Читати

Добрий час доби :) Аеропорт Алмати. 2 червня. 9 ранку. Ніколи не уявляла собі, як це — полетіти зовсім далеко від рідних, на інший кінець світу. І все ж моя мрія здійснилася — я за кілька метрів від паспортного контролю! Внутрішня боротьба радості й смутку не покидала мене до першого кроку на трап літака. Ось воно! Вперед за своєю американською мрією! :) Моєю супутницею стала подруга дитинства, яка і була ініціатором нашої подорожі. Ще в березні хлопці із заповітного NYC, які випадково опинилися в підписниках Instagram, люб'язно запропонували зустріти нас після прильоту. Небезпечно, ризиковано? Можливо, але це були свої люди, земляки. І ось, відчайдушно проспавши весь переліт, в очікуванні безсонних прогулянок нічним "містом мрій", ми нарешті прибули. Чесно кажучи, не очікуючи побачити новоспечених гідів. Але тут відчиняються двері, і двоє захеканих хлопців оглядають хол аеропорту... Не встигли ми вийти з будівлі, як у ніс ударив зовсім новий запах: важкий, але ніби рідний. Нью-Йорк розпростер вечірні обійми. Звісно, дорогою ми не могли повірити своїм очам: хмарочоси, будівлі, люди, траси, Бруклінський міст... Як би детально я не описала, у кожного виникне свій букет захоплених емоцій :) Пункт призначення: ресторан. Цілком несподівано було, приїхавши до Америки, побачити меню російською і горнятка з національним орнаментом :) Так, це все Бруклін. Не встигнувши скучити за "своєю" їжею, ми здивувалися, чому саме сюди. Відповіддю стало: "До кінця літа ви почнете божеволіти без наших страв". Потиснувши плечима, ми не стали сперечатися. Розійшовшись із хлопцями, ми взяли таксі в напрямку Manhattan... Проїжджаючи авеню, всипаними сотнями магазинів і кафе, я мовчки дивувалася тому, наскільки все здається знайомим... Напевно, у всіх було таке відчуття? Мабуть, це все вплив голлівудських фільмів. Прогулявшись, ми добряче втомилися і поїхали в готель району Queens. На ранок ми проспали сніданок у готелі й вирушили до найближчого продуктового магазину. Як любо оку було бачити маленькі, яскраві й такі затишні будиночки вздовж вулиці. Але Queens — район більш "афроамериканський", тому спочатку було трохи страшно. Щоб уникнути житла на околиці міста, бронюйте готелі та хостели заздалегідь. До Мангеттена на метро ми добиралися близько години. Але щоразу, повертаючись після величезного мегаполіса у свій відокремлений і тихий район, почувалися як удома :) Наступні два дні в NY були проведені в єднанні з самим містом і його жителями. Вільний і приязний менталітет американців підкорить серце жителя будь-якої пострадянської держави. А це дуже підбадьорює :) Виключаючи подробиці про вивчення Нью-Йорка, додам, що ми були в пошуках відносно дешевих квитків на greyhound до прибережного містечка Myrtle Beach, SC. Повторюся, бронюйте все заздалегідь. Квиток знайдено! 75$, 15 годин, 4 пересадки. Враховуючи шалений ритм життя в NY, майже всю дорогу в автобусі ми мирно спали.

LKLyudmila Kovalevamila_kovaleva · 15 жовт. 2011 р.Читати

Близько 11-ї ранку 29 липня ми таки долетіли до аеропорту JFK живі та неушкоджені... Скажу чесно, я довго уявляла собі цей момент, коли буду виходити з літака і робити свої перші кроки в Нью-Йорку, прокручувала в голові пісню Jay-Z та Alicia Keys) Але насправді все було не так чарівно і хвилююче, тому що все, про що я могла думати, було: “Боже мій, ми в Америці, на зовсім іншому материку, так далеко від дому! Що нам робити?!”) Але Бог все не відповідав, і в мене вселялося все більше паніки та хвилювання) Думаю, що кожен, хто їде за програмою Work and Travel, очікує від цього чогось грандіозного і нереально-офігенного... Хочу відразу попередити таких же мрійників, як і я, і опустити їх з небес на землю: Америка — це не інша планета, і живуть там такі ж звичайні люди, як і ми з вами (ну може тільки трохи дивні, та й то, тільки спочатку... потім ви звикнете і станете такими ж, як і вони)) Та й повітря там, до речі, таке ж, і небо нітрохи не блакитніше за наше... Пишу це, тому що сама думала, що в США навіть дихатися буде якось по-особливому.) Ну, загалом, прилетіли ми в JFK, забрали свої багажі і пішли проходити перевірку. Там милий дядечко подивився наші документи, вліпив нам у паспорт форму I-94 (маленьку папірець, який вам ніяк не можна загубити, а коли будете відлітати, обов'язково потрібно його віддати) і побажав нам вдало провести літо. Після цього ми радісні побрели шукати представників від нашої агенції, щоб ті підказали нам, як дістатися до автобусної станції Port Authority. На наше велике розчарування, ми дізналися, що оскільки ми прилетіли наприкінці червня, представники з нашої агенції вже нікого не зустрічали... І тут же до нас підбіг російський дядечко-іммігрант, який вирішив поживитися на бідних, загублених студентках. Він почав пропонувати нам різні послуги майже “задарма”, але ми йому мило відмовили і пішли на вулицю. Там ми побачили хлопця, з яким летіли разом у літаку, і він нам порадив сісти на Shuttle Bus, який вже майже відходив. Цей ось Shuttle Bus довіз нас за 18 баксів до Port Authority. Поки ми їхали до нашої станції, мені якось вдавалося стримувати свої емоції... Саме JFK знаходиться в районі Queens, а там, чесно кажучи, дивитися було особливо ні на що. Але ось, як тільки ми в'їхали на Manhattan, я ніби опинилася в серіалі “Секс у великому місті”. Життя в цьому місті не просто тече, воно кипить... всюди натовпи людей і всі вони кудись поспішають, всі зайняті своїми справами... а навколо величезні білборди, реклама і знову люди, таксі... Ну, загалом, нас привезли прямо до будівлі Port Authority, ми забрали свій багаж і пішли всередину. Port Authority являє собою величезну будівлю, в якій на кожному поверсі купа кафешок, магазинів, довідкових тощо. Якось ми знайшли місце, де продавали квитки на Greyhound (дуже відома компанія, що забезпечує перевезення на автобусах у межах Америки). І ось там ми повинні були точно вирішити, куди ми поїдемо. Квиток до Коді, містечка, в яке я страшенно хотіла, коштував цілих 265 баксів (за одного, звичайно ж), та й добиратися до туди потрібно було цілих 3 дні... все це не дуже-то обрадувало Асель, і вона почала мене вмовляти поїхати в який-небудь інший, більш близький штат... Але я не збиралася відступати від своєї мети, і в кінцевому підсумку у нас було 2 квитки до Коді з куууупою пересадок) На жаль, квиток був на наступний день, і нам потрібно було десь переночувати, оскільки ми були дуже втомлені від довгого шляху. Багаж ми здали там же в Port Authority, заплативши за це приблизно по 8 баксів кожна. Вийшовши на вулицю, ми відчули на собі повною мірою так званий “культурний шок”. Напевно, саме в той момент я зненавиділа цей New York... та як там люди взагалі живуть?! Місто, насправді, жахливо брудне... Напевно, я буду єдиною людиною, якій не сподобалося в цьому хваленому Нью-Йорку, але просто таке галасливе і багатолюдне місто не для мене... я там ніби задихалася... Ми, в принципі, не могли навіть відійти вбік і спокійно подумати — всюди були люди! Якось ми знайшли офіс к

МКМария КубачеваKamilla_mani · 25 вер. 2011 р.Читати

У квартирі дим, сміх, спиртне, лайка, хлопці, чіпси, немиті тарілки, суперечки, крики вночі, сміх до ранку, сонні очі, жорсткі ліжка, готельні рушники, запах сигарет... Тепер я живу так. 2 українки, хлопець з Орла, казахи, азербайджанець... і багато інших людей, імена яких навіть не намагаєшся запам'ятати. Іноді забуваю, з ким живу і хто гість. Працюю в Cavalier, все тим же хаускіпером, все з тим же перемінним успіхом. Годин менше, грошей менше.. але тепер нас не змушують гарувати в лаундрі, де 150% вологості і спека під 50 градусів... грошей менше, а я ще й халявлю і іноді беру вихідні, щоб провести їх... у Нью-Йорку! Дістатися до НЙ можна на грейхаунді, як і робила я на початку своєї подорожі.. або на чайнобасі. Грейхаунд коштував мені 60 баксів і 17 годин їзди з 2 пересадками. Чайнобас коштує 20 баксів і 6 годин без пересадок. Всі одразу, напевно, уявили хиткий розвалений автобус, повний китайців. Але ні! Дуже прикольний автобус.. там набагато тепліше, ніж у грейхаунді, дешевше, швидше, ще й кіно показують.. і без пересадок, і біля кафешок гальмує. Тож китайці як завжди попереду планети всієї. Тоді ну його цей грейхаунд! Треба буде дізнатися, чи їздить цей чайнобас у Лас-Вегас... а то дорогувато майже 400 баксів на поїздку... До речі! Ось у грейхаунда станція так станція.. з усілякими віконцями, касами, величезним автопарком і т.д... а станція чайнобаса - це кафешка, в якій сидить маленька китаянка і продає локшину. І стоїть одна черга і за локшиною, і за квитками на автобус. Вона просто сидить і запитує: Чого бажаєте? Локшини? Звісно.. чогось попити? Зараз же. Ще квиток на автобус до Нью-Йорка - без проблем... ось як працювати треба! Вчіться, росіяни! Ну ось 6 годин їзди... їхали вночі, так що поспала нормально і..... я в захваті, я в шоці, я в розгубленості.. я в Нью-Йорку! Я ніби опинилася в «Сексі у великому місті». Зовсім не ті враження, які були на початку червня. Хмарочоси, таксі, люди, екрани, реклами... я була в захваті від усього! Правда, були деякі непорозуміння з друзями... але як то кажуть, все, що не робиться - все на краще. Прогулялася Мангеттеном (не знаю, як би так правильно його російською написати), Волл-стріт, Юніон-сквер, Таймс-сквер... загалом все як треба. Метро вбиває будь-яке бажання хаяти і не любити пітерське метро. Та в Пітері казка!! А в нью-йоркському метро можна зустріти щурів, кров, сліди від куль, чорношкірого, що блює, мексиканців, які займаються сексом, сплячих студентів... Жила в Квінзі. І це якась інша частина Квінза.. зовсім не та, якою мене везли з аеропорту! Тут милі будиночки, фруктовий ринок, задні галявини з басейном і барбекю, парасольки і квіточки... а десь на горизонті височіє Empire State Building..

DDream-landguest_16012 · 1 жовт. 2009 р.Читати

Ось мій перший лист додому: Мені дуже сподобалося літати літаком)) Спочатку було трохи страшно під час зльоту та посадки, мабуть, у всіх так) Я сиділа біля вікна)) Хотілося скупатися в хмарах, вигляд над горами та материками був нереальний – як із космосу! Годували смачно (хоча, можливо, ми були дуже голодні), все було так цікаво запаковано)) Особливо запам'яталося вино, наливали цілими склянками)) Ще показували різні фільми) Наша компанія – Alitalia, з пересадкою в Римі. Багаж доїхав без втрат! У нас все добре, за винятком дрібних проблем!!! Поки немає грошей, щоб купити ноутбук, тому в інтернеті сидимо в бібліотеці, там час обмежений, лише 1 година на день! Зате інтернет всюди безкоштовний – wi-fi! Перші дні в Нью-Йорку витратили на те, щоб знайти роботу та житло! Зараз уже живемо в квартирі (вірніше, у підвалі приватного будинку). Господарі – літня російська (вірніше, єврейська) пара!!! Знайшли її за 4 дні))) До цього жили в хостелі (район Chinatown) у маленькій тісній кімнаті (ми його бронювали на 4 дні заздалегідь). Перший час навіть погуляти містом не було коли через різні справи, завжди ходили сонні та голодні!! Економили на харчуванні, я майже одними бананами харчувалася, щоб розрахуватися за квартиру, потрібно було віддати депозит одразу за 2 місяці, 700$ з людини. Схудли трохи)) Часто купували щось у закусочній, тут величезні порції всюди, можна розтягнути на весь день! Тепер наші "муки" позаду!!! Квартира 2-кімнатна, маленька кухня, душ, загалом нормально! Меблів там було мало, але поступово ми натягали в дім багато всього корисного! Тут прийнято в день сміття виставляти все біля дороги, а ми по дорозі додому знаходили для себе багато цікавого: шкіряні стільці, телевізор із поличкою на колесах і комод)) Тільки прати ніде (за гроші можна в пральні). Тож ходимо всі в брудному та м'ятому) На місяць будемо платити 1050$ з трьох (включаючи комунальні рахунки!) Район дуже тихий і спокійний (Briarwood, Queens), нагадує котеджне селище. Багато магазинчиків навколо, навіть російські є, до метро йти 15 хвилин.. До Мангеттена їхати пів години. Загалом все подобається!!! Тепер можна буде їжу вдома готувати)) Я вже пригледіла в російському магазині всякі наші каші (марки ті ж самі) і хліб чорний)) У місті кілька разів гуляли і по магазинах ходили)) Просто голову зносить від достатку речей (ціни в центрі міста набагато нижчі, ніж у нас на базарі, і речі при цьому хороші, відомих марок!!!) Тож ми помріяли трохи)) Сам Нью-Йорк – місто мрії: величезні хмарочоси, натовпи людей з різних куточків світу, все навколо яскраве і нереальне, ніби опинився у фільмі!!!)) Єдиний їхній недолік – це метро! З московським не порівняти – брудне, некрасиве, ходить не так часто і дуже заплутана схема! На вихідних їздили ввечері на безкоштовному поромі біля Статуї Свободи!!! КРАСА... все у вогнях!!! І ще ходили на знаменитий Brighton Beach! Росіяни всюди, все в смітті, багато народу і вода холодна! Не дуже хороші враження про пляж! На вулиці вже тиждень стоїть дика спека!!! А всюди в приміщеннях і в метро дуже холодно через кондиціонери! Ось і доводиться з собою куртку тягати постійно! Я навіть трохи застудилася) Купували нещодавно літр рому!!)) відзначали наше заселення)) У нас уже є друг Valdo – американець)) допомагає нам шукати роботу і обіцяв повозити на машині містом! Американців я з трудом розумію((( Розумію тільки стандартні питання і компліменти)) Хлопців дуже багато симпатичних, чого не скажеш про дівчат!) А взагалі, американці дуже ввічливі і чуйні, більш відкриті до спілкування, ніж росіяни, тільки б ще розуміти їх)

Пошуки, пошуки, пошуки… вже набридло давно шукати роботу, але за звичкою все ще переглядала craigslist.com, раптом там що-небудь промайне цікаве, хоча зараз ми вже дивилися оголошення більше для сміху, оскільки іноді траплялися кумедні, наприклад - потрібні донори єврейських яєчок, або професійний вигул собак (з досвідом роботи, ледь не з вищою освітою з ветеринарії…). Я натрапила на чергове оголошення, де було написано, що потрібен бармен без досвіду роботи. Відправила ще один лист у нікуди. Але на цей лист у нікуди прийшла відповідь: wheredoyoulive? Я відповіла, що в Брукліні і чекала з нетерпінням відповіді, яка йшла дуже довго! Я вже уявила себе за барною стійкою, роблячи коктейлі… Потім прийшло ще одне, мовляв, приходь на співбесіду, запитай Рейчел. І була вказана адреса… Від мого дому, якщо пощастить, то можна було дістатися на 2 поїздах і 1 автобусі до місця приблизно за 2 години, або навіть за 1,5 якщо не чекати… Звичайно, мене це не дуже порадувало, оскільки це була реальна дупа Квінса. Але я не сумувала і вперше діставшись туди зрозуміла, що не все так страшно, хе-хе, все жахливо страшно! Пощастило, що не заблукала! Я заповнила анкету і все… Все??? Як все?? Я стільки їхала, а зі мною навіть не поговорять? Зла, дуже зла була! Ну, загалом, чого можна було ще очікувати? Врятувало мої нерви тільки одне, що Рейчел виявилася дуже милою і дала мені телефон господаря бару і ми навіть трохи потеревенили (хоча в основному говорила вона, звичайно). Через якийсь час прийшов ще один лист, де мене покликали на справжню співбесіду. Так, так, зі мною розмовляв господар, він був літнім кумедним дідусем і я відразу йому сподобалася) Але, на жаль, на роботу мене не взяли, але він запропонував приходити і потренуватися в майстерності бармена. Може, точніше швидше за все, він запропонував це, сподіваючись, що я скажу - ні, але я вирішила, що це мені не завадить! І ось вже наступного вечора вирушила брати уроки барменства. Це був незабутній вечір! По-перше, атмосфера в барі була дуже приємною, все було оформлено в стилі Гаваї! По-друге, стояв апарат, де можна було замовляти музику. По-третє, всі намагалися дати мені пораду (включаючи відвідувачів) і я непогано справлялася. Звичайно, відразу ж познайомилася з усіма постійними клієнтами. Нік - був схожий на актора, у нього таке гарне обличчя, довге волосся, трохи по-рокерськи виглядав, він мені розповів, що його колишня подружка була російською і поділився знаннями російських слів) Ми навіть з ним приготували коктейль, коли Рейчел пішла кудись, а один з відвідувачів замовив випити. Джокер - він попросив пиво, а ви знаєте, за барною стійкою не так багато місця, щоб ходити, і я дістала пиво з холодильника і відкрила, а Дон (господар бару) передав його Джокеру, але він його не прийняв і сказав, що хоче отримати пиво від мене… тоді ми трохи посміявшись помінялися місцями з Доном і відвідувач отримав своє замовлення… ось тоді це були мої перші чайові в цьому барі))) Я ніби як просто в гості прийшла, але Дон сказав, що я заробила ці гроші і можу їх взяти. Я звичайно в основному наливала пиво, а решту робив справжній бармен, але і це було дуже цікаво, ще я багато розмовляла з відвідувачами… мені навіть намагалися призначити побачення багато хто) Ввечері бармен змінився і я вже була в компанії високого, дуже високого Кріса)) на його фоні я була просто малюком. Він теж дав мені пару уроків, але вже ставало пізно, а мені ще треба було вибратися з цього віддаленого району, так не хотілося йти, але довелося сказати до побачення цьому кумедному місцю, де мені дуже сподобалосяJ Мій розповідь дуже сподобалася Свєтіку (тут я звичайно описала все коротко і не все, але повірте - бар - це особлива атмосфера) і наступного разу ми пішли вже разом пізнавати науку… На фотографії я і Кріс (великий і маленький бармен)

MKMeruyert Khamzabayeva1 лют. 2015 р.Читати

Доброго часу доби :) Аеропорт Алмати. 2 червня. 9 ранку. Ніколи не уявляла собі, як це — полетіти зовсім далеко від рідних, на інший кінець світу. І все ж моя мрія здійснилася — я за кілька метрів від паспортного контролю! Внутрішня боротьба радості й смутку не покидала мене до першого кроку на трап літака. Ось воно! Вперед за своєю американською мрією! :) Моєю супутницею стала подруга дитинства, яка і була ініціатором нашої подорожі. Ще в березні хлопці із заповітного NYC, які випадково опинилися в підписниках Instagram, люб'язно запропонували зустріти нас після прильоту. Небезпечно, ризиковано? Можливо, але це були свої люди, земляки. І ось, відчайдушно проспавши весь переліт, в очікуванні безсонних прогулянок нічним "містом мрій", ми нарешті прибули. Чесно кажучи, не очікуючи побачити новоспечених гідів. Але тут відчиняються двері, і двоє захеканих хлопців оглядають хол аеропорту... Не встигли ми вийти з будівлі, як у ніс ударив зовсім новий запах: важкий, але ніби рідний. Нью-Йорк розпростер вечірні обійми. Звісно, дорогою ми не могли повірити своїм очам: хмарочоси, будівлі, люди, траси, Бруклінський міст... Як би детально я не описала, у кожного виникне свій букет захоплених емоцій :) Пункт призначення: ресторан. Цілком несподівано було, приїхавши до Америки, побачити меню російською і горнятка з національним орнаментом :) Так, це все Бруклін. Не встигнувши скучити за "своєю" їжею, ми здивувалися, чому саме сюди. Відповіддю стало: "До кінця літа ви почнете божеволіти без наших страв". Потиснувши плечима, ми не стали сперечатися. Розійшовшись із хлопцями, ми взяли таксі в напрямку Manhattan... Проїжджаючи авеню, всипаними сотнями магазинів і кафе, я мовчки дивувалася тому, наскільки все здається знайомим... Напевно, у всіх було таке відчуття? Мабуть, це все вплив голлівудських фільмів. Прогулявшись, ми добряче втомилися і поїхали в готель району Queens. На ранок ми проспали сніданок у готелі й вирушили до найближчого продуктового магазину. Як любо оку було бачити маленькі, яскраві й такі затишні будиночки вздовж вулиці. Але Queens — район більш "афроамериканський", тому спочатку було трохи страшно. Щоб уникнути житла на околиці міста, бронюйте готелі та хостели заздалегідь. До Мангеттена метро ми добиралися близько години. Але щоразу, повертаючись після величезного мегаполіса у свій відокремлений і тихий район, почувалися як удома :) Наступні два дні в NY були проведені в єднанні з самим містом і його жителями. Вільний і приязний менталітет американців підкорить серце жителя будь-якої пострадянської держави. І це дуже підбадьорює :) Виключаючи подробиці про вивчення Нью-Йорка, додам, що ми були в пошуках відносно дешевих квитків на greyhound до прибережного містечка Myrtle Beach, SC. Повторюся, бронюйте все заздалегідь. Квиток знайдено! 75$, 15 годин, 4 пересадки. Враховуючи шалений ритм життя в NY, майже всю дорогу в автобусі ми мирно спали.

VSViktoryia Stsepanchuk8 лип. 2014 р.Читати

Скажи привіт! Я ніколи раніше не була так далеко від дому. Тому мене одночасно охоплювали і радість, і легкий переляк. Я знала, що колись обов'язково потраплю в Штати, але не думала, що це станеться так скоро. Звалося, зовсім недавно ми з хлопцями збирали величезну купу документів, проходили співбесіду в посольстві в Кракові і купували квитки на літак. А зараз я вже гуляю по пляжу Атлантік-Сіті, намагаючись відволіктися від не найвдаліших пошуків роботи. Але тепер про все по порядку. Програму Work&Travel USA я чула вже давно, але серйозно задумалася про це тільки восени минулого року, коли хлопці запропонували мені подати заявку на участь разом із ними. Якщо ви, як і ми, захочете поїхати до США з Work&Travel, раджу запастися неабиякими грошовими засобами, які, як показує практика, у більшості випадків повертаються, і, найголовніше, сталевими нервами! Я знаю, збоку це виглядає просто: документи, внески, співбесіда, омріяна віза – і ви в літаку на шляху до Нью-Йорка. Насправді пошуки job offer, підготовка до інтерв'ю, мучительні очікування відповіді від спонсора – все це зовсім непросто. У будь-якому разі, ми зробили це і зараз знаходимося по той бік океану. Поїхали! Нью-Йорк День #1 Наш літак приземлився в аеропорту імені Джона Кеннеді о 9 годині вечора. Втомлені після перельоту, ми відправилися шукати спосіб дістатися до центру міста. Прямо з JFK ми сіли в Air Train, квиток на який коштує 5$. Але перш ніж доставити пасажирів до найближчої станції метро, Air Train покатав нас по всіх терміналах аеропорту. Проїзд же в підземці обійшовся нам у 2,50, і, таким чином, ми дісталися до станції Queens Plaza. До речі, у метро ми придбали спеціальний багаторазовий квиток для всіх видів транспорту, на який зараховується певна сума для проїзду. Якщо ви збираєтеся залишатися в NY на кілька днів, раджу нарахувати більше, ніж 5$, щоб потім не витрачати час у чергах. Найглупішою помилкою було їхати до Нью-Йорка, попередньо не забронювавши там нічліг і сподіваючись знайти щось по прильоту. Це зовсім не схоже на мене, бо в таких випадках я звикла продумувати все до дрібниць заздалегідь. Але цього разу я надіялася, що все складеться само собою. В підсумку готель ми шукали близько 2-3 годин, адже о 11 вечора в готелях уже не було номерів. І коли ми нарешті знайшли вільний номер, ми зіткнулися з новою проблемою: на рецепції у нас попросили id (паспорт або інший документ, що підтверджує, що комусь із нас є 21 рік). Як ви вже могли здогадатися, нікому з нас ще немає двадцяти одного. На вулиці літав холодний дощ, у нас не було можливості навіть перевдягнутися, а величезні валізи ускладнювали пошуки готелю. У загальному, якимось чином мила дівчина на рецепції змилосердилася і впустила нас переночувати. І так, не повірите, але найважчим викликом дня виявилася спроба прийняти душ. Номер був далеко не дешевим, а душ був найдивнішим, який я коли-небудь бачила, бо ми так і не змогли зрозуміти, як це працює. Чи ми щось не зрозуміли — я навіть не знаю. День #2 Сніданок у готелі виявився дуже смачним. Там було все, що я люблю: йогурти, фрукти, омлет, пластівці з молоком і різні напої. Але на другу ніч нам потрібно було знайти більш дешевий нічліг, де нам не довелося б пред'являти id. І цього разу ми, за порадою знайомого хлопця, відправилися на пошуки мотелю неподалік від Брайтон-Біч. На замітку: інколи краще скористатися таксі, ніж тягтися з величезними валізами в 30-градусну спеку. Хоча, може, хтось, як і ми, не шукає легких шляхів. Слава небесам, нам вдалося без проблем знайти той самий мотель, який, до речі, теж виявився недешевим, і заселитися в нього, тому ми одразу покинули речі і відправилися на Таймс-сквер. Не можу сказати, що в мене залишилося багато вражень від міста, бо ми провели там зовсім мало часу. Ми гуляли по Таймс-сквер, вулицями Брукліна, побачили знаменитий Емпайр-стейт-білдінг, випили багато Iced Coffee в не менш знаменитому Starbucks. І так, у Нью-Йорку справді відчуваєш себе дуже маленьким, бо навколо багато величезних будівель, багато

VSViktoryia Stsepanchuk8 лип. 2014 р.Читати

Скажи привіт! Я ніколи раніше не була так далеко від дому. Тому мене одночасно охоплювали і радість, і легкий переляк. Я знала, що колись обов'язково потраплю в штати, але не думала, що це станеться так скоро. Здавалося, зовсім недавно ми з хлопцями збирали величезну купу документів, проходили співбесіду в посольстві в Кракові і купували квитки на літак. А зараз я вже гуляю по пляжу Атлантик-Сіті, намагаючись відволіктися від не найвдаліших пошуків роботи. Але тепер про все по порядку. Про програму Work and Travel USA я чула вже давно, але серйозно задумалася про це тільки восени минулого року, коли хлопці запропонували мені подати заявку на участь разом з ними. Якщо ви, як і ми, захочете поїхати в США з Work and Travel, раджу запастися чималими грошовими коштами, які, як показує практика, в більшості випадків повертаються, і, найголовніше, сталевими нервами! Я знаю, з боку це виглядає просто: документи, внески, співбесіда, заповітна J-1 Visa – і ви в літаку на шляху до Нью-Йорка. Насправді ж, пошуки job offer, підготовка до інтерв'ю, болісні очікування відповіді від спонсора – все це зовсім непросто. У будь-якому випадку, ми зробили це і зараз знаходимося по інший бік океану. Поїхали! Нью-Йорк День #1 Наш літак приземлився в аеропорту імені Джона Кеннеді о 9 годині вечора. Втомлені після перельоту, ми вирушили шукати спосіб дістатися до центру міста. Прямо з JFK ми сіли в Air Train, квиток на який коштує 5$. Але, перш ніж доставити пасажирів до найближчої станції метро, Air Train покатав нас по всіх терміналах аеропорту. Проїзд же в підземці обійшовся нам в 2,50, і, таким чином, ми дісталися до станції Queens Plaza. До речі, в метро ми придбали спеціальний багаторазовий ticket для всіх видів транспорту, на який зараховується певна сума для проїзду. Якщо ви збираєтеся залишатися в НЙ на кілька днів, раджу нарахувати більше, ніж 5$, щоб не витрачати час в чергах потім. Найдурнішою помилкою було їхати в Нью-Йорк, попередньо не забронювавши там нічліг і сподіваючись знайти щось після прильоту. Це зовсім не схоже на мене, тому що в таких випадках я звикла продумувати все до дрібниць заздалегідь. Але цього разу я сподівалася, що все складеться само собою. У результаті готель ми шукали близько 2-3 годин, адже об 11 вечора в готелях вже не було номерів. І, коли ми нарешті знайшли вільний номер, ми зіткнулися з новою проблемою: на ресепшені у нас попросили id (паспорт або інший документ, що підтверджує, що комусь з нас є 21 рік). Як ви вже могли здогадатися, нікому з нас ще немає двадцяти одного. На вулиці лив холодний дощ, у нас не було можливості навіть переодягнутися, а величезні валізи ускладнювали пошуки готелю. Загалом, якимось чином мила дівчина на ресепшені змилостивилася і пустила нас переночувати. І так, не повірите, але найбільшим челленджем дня виявилася спроба прийняти душ. Номер був далеко не дешевим, а душ був найдивнішим, який я коли-небудь бачила, тому що ми так і не змогли розібратися, як це працює. Або ми щось не зрозуміли, я навіть не знаю. День #2 Сніданок в готелі виявився дуже смачним. Там було все, що я люблю: йогурти, фрукти, омлет, пластівці з молоком і різні напої. Але на другу ніч нам потрібно було знайти дешевший нічліг, де нам не довелося б надавати id. І цього разу ми, за наводкою знайомого хлопця, вирушили на пошуки мотелю, недалеко від Брайтон-Біч. На замітку: іноді краще скористатися таксі, ніж тягнутися з величезними валізами в 30-градусну спеку. Хоча, може хтось, як і ми, не шукає легких шляхів. Слава небесам, нам вдалося без проблем знайти той самий мотель, який, до речі, теж виявився недешевим, і заселитися в нього, тому ми відразу кинули речі і вирушили на Таймс-Сквер. Я не можу сказати, що у мене залишилося багато вражень від міста, тому що ми провели там зовсім небагато часу. Ми гуляли по Таймс-Сквер, по вулицях Брукліна, побачили знаменитий Емпайр-стейт-білдінг, випили багато Iced Coffee в не менш знаменитому Starbucks. І так, в Нью-Йорку дійсно відчуваєш себе дуже маленьким, тому що навколо б