Бухарест: Гід, ціни та безкоштовне житло · 2026

ANAziz Nadjimutdinov1 лют. 2015 р.Читати

Повернення до Нью-Йорка відбулося 4 жовтня з однією з румунських дівчат на сусідніх рейсах. В аеропорту я вирішив залишити багаж на добу, а сам разом із дівчиною вибрався в місто, маючи чітку місію - привезти її до пункту призначення в місті, оскільки я вже був тут, а вона - ні. Пунктом призначення був готель у центрі Мангеттена, де залишалися наші двоє колег з Аддіса та їхній друг. Діставшись туди, ми залишили речі й попрямували до Колумбус-Серкл, щоб зустріти ще двох наших колишніх колег. Так, я знову оточений румунами. Ніби й не виїжджав. З Бухареста, до Бухареста, Бухарестом поганяючи. Ну тут ми вирішили, що ночувати я буду в колег, яких ми зустріли біля Колумбуса, а вони ночують у тітки в Бронксі. Бронкс, щоб ви знали, це околиця Нью-Йорка. Найвіддаленіша частина. До того ж, я залишив свій рюкзак у номері в подруг, довелося повертатися, а потім тільки на метро їхати в Бронкс. Тут, можливо, я перехвалив транспорт міста, оскільки ми дуже довго добиралися туди. То поїзди не їхали, то скасовувалися, то ще щось у цьому роді. Потім вони знайшли, що ми можемо зараз вийти, дійти пішки до іншої станції й там по прямій доїхати якраз без пересадок. Ну добре, я навіть не слухаю їх, просто мовчки йду. Дивлюся, якось темно навколо. Через пару хвилин я зрозумів, що ми йдемо через Гарлем. Для тих, хто не знає - Гарлем - це суто афроамериканський район у Нью-Йорку, і трьом білим іноземцям о першій годині ночі сюди точно заявлятися не варто. Один із нас, Раду - за натурою щось на кшталт репера і дуже любить подібну тему. І знаєте, він навіть був щасливий, що ми в такому районі. Навколо жодного поліцейського, темно, дивні люди, а йому весело. Чесно кажучи, було якось моторошно. Навіть стоячи на станції в метро, я не відчував себе в безпеці, коли поруч із нами біля лавки на колінах сиділи якісь наркомани в колі й чимось дивним займалися. Загалом, ви вловили Пораду №20, так? Плюс до всього нам дуже "пощастило" і наш поїзд пішов експресом повз нашу станцію через якісь ремонтні роботи. Довелося добиратися на зворотному від кінцевої. Приїхали додому ми годині о другій ночі й майже відразу вирубилися спати. 5 жовтня. Річ у тім, що я навіть додому нормально поїхати не можу :D Але я примудрився вимкнути свої будильники вранці й проспати. Мій рейс був о 3 годині дня, але на наші авіалінії краще прибути за 3 години. До того ж, я хотів заїхати до свого друга по дорозі. А тут прокинувся, вимкнув будильник і відразу заснув. А потім відкриваю очі - час 10. Телефон розривається на беззвучному аж до того, що мама подзвонила мені на міжмісто, а крім цього ще Viber, Facebook, Telegram, SMS тощо. Загалом я зіскочив, одягнувся і вилетів швидше, оскільки їхати довго. Найкумедніше, що по дорозі ще випадково захопив годинник тітки друга, який лежав поруч із моїми речами. Прибіг назад - повернув, а потім у метро. Їхав 2,5 години й приїхав в аеропорт о 12:30 - якраз вчасно. Зареєструвався, здав багаж і пішов вниз, до магазинів. Поїв наостанок у маці. Ось, власне, і все. Час додому. Це була божевільна пригода, але, мабуть, вистачить на поки що. Навіть трохи хотілося додому. Тепер уже чекало 15-17 годин зворотного польоту, які пройшли в рази швидше, ніж ті початкові. Жахливо було прикро покидати цю країну, але я знаю, що обов'язково повернуся.

ANAziz Nadjimutdinov1 лют. 2015 р.Читати

-Гей, брате! Як справи? -Непогано, добре, а в тебе? -Ти образився? Знаєте, є речі, з якими неможливо боротися. Так от такими речами у вашому житті буде навала якоїсь національності за програмою. Наш ресторан можна було назвати "Румунсько-американська бочка з болгарсько-узбецько-африканською ложкою дьогтю, ой, мармеладу". Ну, з американцями все і так ясно. У місцях, де ви будете працювати, американці за натурою найчастіше вільніші за птахів. Від сезону до сезону вони їздять по різних штатах і працюють там, де в даний момент краще. Вони рідко засиджуються в одному місці більше одного сезону (ну, крім місцевих). Узбеки - 2 екземпляри. Я і ще один кухар. Ми обидва з одного університету, але один одного не знали раніше. Хоча, живучи в одній кімнаті, зрозуміло, зблизилися. Болгари - 3 екземпляри. Євгені, Мирослава і ще одна дівчинка. Євгені в подальшому став моїм найкращим другом серед усіх місцевих. Ми зблизилися з ним значно більше, ніж з іншими. Африканець - 1 тихий екземпляр. Настільки тихий, що я навіть так і не зрозумів точно, звідки він. І.. Румуни.. Близько 15 екземплярів спочатку нахабних молодих людей, які між собою постійно говорили лише рідною для себе мовою, що, безумовно, нервувало інших. Спочатку їх не було взагалі, а потім у середині червня в них в університетах закінчилося навчання і почався наплив. Разом з ними приїхав ще один афро-американський хлопець. Я пам'ятаю свою радість: -О, Сем, хоч ти не з Румунії! -Ну, взагалі-то я з Нігерії, але вчуся в Румунії. Та й він теж говорив румунською. І ось спочатку ми довго з ними боролися, намагалися змусити їх хоча б при нас говорити англійською, пояснюючи це тим, що який сенс приїжджати в штати, щоб жити тут, як у Бухаресті. Ну і як думаєте, що сталося в результаті? Здається, майже весь гуртожиток полюбив цю мову і заговорив нею. Як я і сказав вище, будуть речі, з якими марно боротися. У вашому випадку може трапитися будь-яка інша національність. У мене це були румуни. І тепер я взагалі хочу поїхати в Бухарест, оскільки сумую за своїми друзями звідти. Але варто зазначити, що ті, з ким я проводив багато часу, так само вчили і російську, як і я румунську. Це взагалі один із плюсів програми Work and Travel, що ви їдете не тільки працювати, покращувати англійську і т.д., а й розвивати знання та грамотність про інші національності/культури/мови/звичаї. Тому Порада №15: Користуйтеся цією можливістю.