Мале: Гід, ціни та безкоштовне житло · 2026

AZAkbota Zeiten14 груд. 2022 р.Читати

Історія, яка назавжди змінила моє мислення... 1. Вступ. Я ніколи раніше нікому не розповідала цю історію. Коли я була на 2 курсі медичного університету, я підсіла на дорами (корейські серіали). Я тоді дуже мріяла відвідати Південну Корею, завести нових друзів, зробити щось неймовірне у своєму житті. Моя сестра їздила за обміном до Німеччини, і вона порадила мені дізнатися щодо академічної мобільності до Кореї. Я все дізналася і зібрала необхідні документи, щоб податися, тільки єдине — у мене не було IELTS, вимоги були дуже жорсткими, навіть жорсткішими, ніж удар Роналду по м'ячу. Але я така людина, мені постійно щастить, саме в цей рік багато студентів не подавалися, тому був недобір студентів, і ось так я виграла 1 семестр безкоштовного навчання за кордоном. 2. Мій досвід. І ось я приїхала в невелике, але дуже гарне місто Теджон. Оскільки з подругою ми приїхали пізніше, ніж інші студенти, на превеликий жаль, у гуртожитку місць не залишилося. Ми винайняли маленьку однокімнатну квартиру. Нам одразу сподобалися сусіди, одна жінка років 40, дізнавшись, що ми іноземні студенти, покликала нас повечеряти, вона була дуже доброю і чуйною. Вона була маленького зросту, з добрим круглим обличчям, невеликими пальчиками. Її звали Мі Ча, протягом наступних 2 місяців ми з подругою тісно спілкувалися з Мі Ча, ходили в корейські бари ввечері і розмовляли на різні теми, вона завжди виглядала втомленою, ніби проведення часу з нами для неї — ковток повітря. Одного разу вона поскаржилася на начальника, що він їй не дає вихідних. Ми не звернули сильної уваги і вирішили змінити тему. У нас з подругою почалися тести, у нас стало мало часу, Мі Ча дзвонила нам, але ми сказали, що можемо зустрітися через 1 тиждень, оскільки почалися тести. І ось ми склали всі тести добре і вирішили відзначити цю подію, зібрали всіх своїх знайомих, також подзвонили своїй добрій сусідці, вона не піднімала слухавку, ми вирішили, що вона зайнята. Але моє серце відчувало, що щось не так, але я вирішила забити на це. Минуло близько тижня після нашого останнього дзвінка нашій Мі Ча, ми вирішили постукати їй у двері, але ніхто не відчинив. Я подумала, вона ще не приїхала з роботи, було 20:00 на годиннику. І весь цей час у нас на другому поверсі стояв якийсь неприємний запах, ми думали, що так і має бути. Буквально через тиждень, коли потеплішало, наш під'їзд страшно почав смердіти, ніби хтось помер, хтось із сусідів подзвонив у компанію дезінфекції, приїхала бригада, відчувши запах під'їзду, терміново подзвонили в поліцію. Поліцейські з бригадою медиків приїхали дуже швидко і оглянули всі квартири, і зрозуміли, що запах йде з квартири Мі Ча, потім зламали двері. Ми, на превеликий жаль, дізналися, що Мі Ча померла у себе на кухні від перевтоми. Поліція забрала труп і продезінфікувала наш під'їзд. Нас до ранку допитували, а потім відпустили. Сказати, що ми були в шоці, це нічого не сказати. Я сильно плакала ночами, відчувала себе винною. Згадувала, як вона казала: "Начальник не дає вихідних", і думала, як так можна? Звільнися, якщо не дає вихідних, виявляється, корейці вважають звільнення гіршим за смерть, і це була їхня культура. Ось що мене шокувало: люди могли працювати по 18 годин на день 6 днів на тиждень, трудоголіки — це не те слово. Тоді я згадала японський термін "Кароші" (過労死), що означає смерть від перепрацювання, цей термін підходив під цей випадок, що дуже сумно... Цей трагічний випадок мого візиту до Кореї сильно змінив моє мислення про роботу і відпочинок. Я засвоїла урок усього свого життя, що між роботою і життям завжди має бути баланс, на жаль, в університеті цьому не вчать, але обмін культурами мене навчив. 3. Чи часто ми думаємо про смерть? В одному подкасті керівник компанії BI group порекомендував книгу "Chasing Daylight". І це найкраща книга, яку я прочитала. Там є один цікавий випадок з його життя.. У цій книзі описується життя CEO аудиторської компанії KPMG.. Юджин О'Келлі 10 травня після розмови з лікарем дізнається, що йому залишилося жити близько трьох

ANAziz Nadjimutdinov13 груд. 2015 р.Читати

Одного дня посеред сезону, коли я стояв на вулиці під час невеликої перерви, мене покликала наша менеджерка на якусь «серйозну розмову». Чесно кажучи, я навіть трохи злякався, бо хоч офіційно нам і дозволяли дві 5-хвилинні «перекури», якими я й користувався, але вона все одно могла причепитися. Розмова почалася з передісторії про те, що у нас зараз слабкі prepcooks, або іншими словами — заготовники, у яких мало досвіду, і працюють вони досить повільно. До того ж, у нас їх елементарно мало. Продовжила вона тим, що нагадала мені про те, що майже весь минулий сезон я працював якраз на цій посаді. Хоч під кінець мене й навчили працювати на лінії, я віддавав перевагу заготовці, оскільки мені певною мірою це подобалося більше. І при цьому я був таким собі героєм кухні, який постійно рятував лінію в моменти найбільших завалів, стрибаючи на приготування замовлень, коли вони мене потребували. Аманда (менеджерка) сказала, що нібито господар ресторану виніс на обговорення питання про зміну моєї позиції і водночас — підвищення. Тим самим я знову став заготовником, але при цьому завідувачем серед інших. Таким чином, свій 2-сезонний досвід я мав передати новим кухарям. Це був дуже цікавий момент сезону. Чому? Передісторія. Після від'їзду Уелдона на кухню був прийнятий новий лідируючий лінійний кухар, італієць американського походження Майк, з яким у мене одразу не склалися стосунки. Як тільки Уелдон пішов, Майк почав вводити нові порядки, які мені не подобалися. Через це ми з ним пару разів добряче встигли посваритися. При тому, що я знав на 100%, що я правий у цих ситуаціях. Це й підтверджував наш кухонний менеджер. На лінії Майк робив дуже багато помилок, скидаючи це на мене. Особливо пам'ятаю найдурніший момент, коли нас попередили про велике замовлення для сім'ї господаря на веранду. А якщо стіл зовні — це означає, що їжа має бути на спеціальних кошиках. Тож ми приділили величезну увагу цьому замовленню. Але при цьому, коли я отримав біля вікна майже готові (!) тарілки, майже кожна з них була з якимось недоліком. Поки ми виправляли це, ще стався навал клієнтів, і нам довелося покликати Уелдона. На той момент він був ще там. Ну а коли він поїхав, усі подібні ситуації здавалися катастрофами. Повертаємося назад. Виходить так, що одного із заготовників ставлять на лінію, а мене повертають на заготовки. Коли я повідомив про це Уелдону та Євгені, вони лише привітали мене навіть не з підвищенням, а з тим, що я позбувся лінії. Чому? Та тому що лінія — це одна з найбільш нервових робіт загалом. Хоча я розумів, що певною мірою мене лише «злили», і це ідея Майка, тому що його думка тепер тут у пошані. Так, тут такі ось інтриги. Але мене справді це мало вже хвилювало, оскільки ця зміна мало що змінювала. Мені було цікаво подивитися на те, як посеред сезону у них працюватиме новенький лінійний кухар без досвіду. Особисто я отримав свою улюблену роботу, яку я роблю краще за всіх на цій кухні. Я знаю рецепти всіх заготовок, які треба робити заздалегідь. Знаю, як треба правильно запасатися продуктами, як їх правильно нарізати, як їх зберігати, сортувати, чистити тощо. У цьому плані, зрозуміло, це стало приємно. Якийсь маленький плюс того, що ти тут другий рік, і ти отримуєш невелике підвищення. Таким чином, я не просто тренував кухарів, а міг давати їм вказівки тощо.

VKViktoria Khrapova31 січ. 2015 р.Читати

Ну, ось і настав той самий «золотий вересень». Закінчивши працювати і покинувши Cape Cod, вже як справжні, впевнені в собі американки, ми вдвох з моєю азербайджанською подругою (хтось полетів раніше, хтось вважав за краще побачити інші частини Америки) вирушили до Нью-Йорка з нашим другом мексиканцем, Луїзом, до його кузена на тиждень! Нью-Йорк я відкрила для себе з інших сторін, хороших, звісно. Ну що ми могли побачити за день, коли прилетіли в червні? Та майже нічого) а тут тиждень) ах! Побачили все, що планували. Ми, жаби-мандрівниці, обійшли не весь, але значну частину BIG APPLE. Навіть на статую свободи двічі сплавали! Так, одного разу нам було мало... просто дякую Луїзу, нашому другу, який помилився, і першого разу ми просто пропливли повз статую))) Там була така театральна сцена від нас з подругою, ми так активно говорили все, що думаємо про Луїза... мабуть, працівники корабля не хотіли бачити трупів на своєму борту і запропонували нам сплавати наступного дня безкоштовно, оскільки на сьогодні це був останній заплив. Після тижня в Нью-Йорку ми вирушили з китайцями (уф, я так втомилася від їхньої китайської мови ^_^) за маршрутом: Нью-Йорк - Ніагарський водоспад – Вашингтон – Філадельфія – Нью-Йорк. Мандрували три дні автобусом, попутно заїжджаючи в красиві місця. Хлопці, Ніагарський водоспад – це казка) Особливо коли ти пливеш до нього, і тебе зносить потоком води, і всі кричать, верещать, проявляють емоції, і ти смієшся і думаєш «Боже, це найкраще, що я бачила». Я дуууже емоційна людина. Вид на середині між територією Канади та США. У Канаду я не могла отримати візу, вже не мала права=( А там вид красивіший, але від цього я теж вразилася на все життя, хочу ще!!! Washington D.C. – всі ми знаємо, що це столиця Америки. Історичне місто і, скажімо так, офіційне обличчя США. І не побувати там, я думаю, не дозволено! Капітолій, Білий дім, Пентагон – знайомі речі, і їх варто побачити наживо. * Китайці, будучи до нудоти пунктуальними, втомилися чекати вічно запізнілих російських і казахських дівчаток, вирішили просто-напросто перед нашими, не дуже запливлими попами, біля сувенірної крамниці.. виїхати! Хмм, повернувшись, сказали ми... крім однієї дівчинки з Казахстану, вона почала в паніці дзвонити гіду, який просто не відповідав. Через 30 хвилин ми додзвонилися йому, і були вдячні тому, що вони поїхали. Нам випав шанс самим вивчити місто, і ми гуляли майже 2 години, пішки йшли від точки А, де нас залишили, до точки Б, де нас очікували через 2 години. Ми були такі щасливі і дуууже багато сміялися з приводу такої безглуздої ситуації, автобус пішов без туристів! І справді, все, що не робиться – на краще. (Але ми більше не запізнювалися) * * У Філадельфії ми були всього годину, оскільки дуже сильно затримувалися і не встигали в Нью-Йорк. Тому нічого сказати не можу. Філадельфія велике місто, з хмарочосами, як Нью-Йорк, тільки там людей немає)) ось)) * І ось ми повернулися 19 вересня в Нью-Йорк, а вдень 20 вересня ми повинні відлітати в Росію. І ви знаєте, це таке почуття... що все закінчилося. Це СИНДРОМ ТАБОРУ. Ти ніби й відчуваєш, що повернешся сюди, а ніби все буде не так, і не ті люди будуть і т.д. Ось ми і повернулися дві жаби-мандрівниці в Росію. Перші 2 тижні мені було погано, я не розуміла, що відбувається, я тааак хотіла назад, і вдома були маленькі, і сонця немає, і мало усміхнених людей. Але навчання і друзі повернули мене в реальність. Сьогодні 31 січня, минуло пів року, і таке почуття, що мені це снилося, це було дуууже супер, не пропустіть свій шанс, нічого не бійтеся і вірте, що це буде один з найкращих літніх періодів у вашому житті =) * Дивіться фото в прикріплених файлах *

TZTatiana Zubareva1 лют. 2015 р.Читати

Шок! Як тільки я опинилася на американській землі, я ніби забула разом усі слова англійською і правила, як скласти їх в одне речення! Це була просто катастрофа! Мало того, що я сама не могла ні слова вимовити, я ще й американську мову на слух сприймати ВЗАГАЛІ не могла перший час! Це було просто жахливо! Я аж заплакала в аеропорту від своєї безпорадності! Ця проблема була зі мною приблизно два тижні! Причому з сусідками по кімнаті з Таїланду і Китаю я розмовляла чудово, саме американці становили для мене певну трудність! Висновок один – вчити, вчити і ще раз вчити англійську мову ДО ПРИЛЬОТУ в штати! Чомусь усі вважають, що в середовищі носіїв мови ти починаєш її засвоювати на льоту! Напевно, коли твоя англійська вже на вельми і вельми пристойному рівні, американське середовище сприятиме тому, щоб досить швидко відточити вимову і ввібрати деякі стійкі вирази американців! Але якщо англійська слабкувата, майте на увазі, що граматика і нова лексика повітряно-крапельним шляхом у вашу голову не потраплять! Дивіться фільми, мультики американською англійською, намагайтеся зрозуміти зміст пісень на слух, дивіться відео-уроки різних блогерів, Ірини Шипілової, наприклад, (http://www.youtube.com/user/EnglishGermanSpanish) або є чудовий канал з побутовою лексикою від американки Ронні (http://www.youtube.com/user/EnglishLessons4U) - абсолютно безкоштовно все, коротше improve your English, як можете, щоб не ридати від розпачу як я)) Їхала-їхала і нарешті доїхала) Після довгого шляху Пенза - Москва - Мілан - Нью-Йорк - Чарльстон - Фоллі-Біч, я нарешті дісталася до місця роботи. Поселили мене в двоповерховій комфортабельній квартирі з усіма зручностями, меблями, телевізором, до того ж у красивому кондомініумі з басейном, квітами і пальмами. З балкона я щодня дивилася на дельфінів і ходила плавати в басейні перед роботою! Платила за це не так вже й мало, $450 за місце в кімнаті на трьох. Але вибирати було ні з чого... Спілкувалася з сусідками по кімнатах: спочатку це були студентки з Таїланду, найдоброзичливіші люди, яких я коли-небудь зустрічала, вони пригощали мене тайською їжею і розповідали про тайський уклад життя! Суперські дівчата! Потім тайки поїхали, приїхали китаянки! Маленькі, тендітні дівчатка, кожній на вигляд ніби років 13, теж дуже милі дівчатка! Коли я спробувала їх супчик за китайським рецептом, у мене з вух ледь пара не пішла! Нестерпно гострий! Російська кухня їм теж припала не до смаку – занадто прісно все) Привезену мною гречку вони побачили перший раз у житті) У Фоллі-Біч взагалі не було J-1 студентів крім нас, тим більше російськомовних, тому перший час було зовсім ні з ким поговорити російською, зате щосили практикувала інгліш, спілкуючись зі своїми сусідками) Ось це був повноцінний міжнародний культурний обмін) Іноді ставало нуднувато: у Фоллі немає ні нічних клубів, ні кінотеатрів, ні аквапарків... Тільки в день незалежності Америки у Фоллі-Біч приїхало багато молоді, в одному з барів було дійсно гаряче! Чомусь у мене не запитали документів на вході в бар, і я тусувалася там всю ніч з красунчиком Джейком з Канзасу) Через три тижні мого перебування в штатах нарешті приїхали мої довгоочікувані співвітчизниці, Аліна з Якутська і Катя з Москви! Ось тут-то почалося: ми постійно веселилися, розмовляли, філософствували, сидячи вночі на березі океану, знайомилися з місцевим населенням! Ах так, ще вони зробили мені милий сюрпризик на 20-річчя! Ох, дівчата мої! Вони і є – найприємніше, що я можу згадати з життя у Фоллі)) До речі, спілкуємося досі, всі ми тепер невиліковно хворі Америкою!

VMValeriya Matyukhina31 січ. 2015 р.Читати

Ми їхали сім годин, і протягом усієї поїздки маленька китайська дитина просто заливалася криком. Все було б нічого, мало чи в нього що болить, якби не два «але» на додачу: мама малюка, не знаючи, як його заспокоїти, обрала не найкращий метод, скажу я вам. Вона відчайдушно трясла його і кричала на весь автобус: «What's wrong with you, baby?» (можна подумати, що він ретельно це приховував), ще одним не менш дурним питанням було - «Can you hear me?». Ні, вона кричить йому мало не у вухо, так що чує весь автобус, а він її - ні. Не домігшись зрозумілої відповіді від свого чада, вона починала ще більше трясти його з криками «Stoooop!!!». Милу картину сімейної ідилії переривала тільки солідна темношкіра дама, яка не менш голосно розмовляла по телефону з сестрою. Справа в тому, що подруга цієї дами спала з її чоловіком, а вона їх застукала і була сповнена рішучості мститися йому з його ж другом. Тон розмови розжарювався, і мого запасу непристойної англійської вже не вистачало... А шкода, скільки ж там було ще деталей і планів нищівної помсти. Тож ні плеєр, ні рідер, ні дорожня подушка для сну так і не знадобилися. Ближче до ночі ми приїхали у Virginia Beach. Ще з Росії я познайомилася з російськими дівчатами, які живуть там уже десять років. Вони погодилися пустити пожити нас на літо за цілком помірну плату і депозит, який ми згодом благополучно профукали. Ми забруднили килим, стали його відмивати, від цього він пішов рожевими плямами, а ось депозит змився назавжди. А так з житлом нам дуже пощастило: на відміну від інших студентів ми жили ВДОМА, а не в гуртожитку, троє людей у кімнаті, дві кімнати і вітальня, обладнана кухня, задній дворик, загалом, все, про що мріє людина, коли їде в Америку. Ах так, ще американський прапор на задньому дворику. Описувати кожен день не буду, це загрожує товстезним романом, тож постараюся розповісти про найцікавіше і не набриднути моїм читачам.

VSViktoryia Stsepanchuk24 лист. 2014 р.Читати

Нью-Йорк Цього разу я збиралася познайомитися з Нью-Йорком ближче. Але не тут-то було! Я, мабуть, просто не з тих людей, яким щастить, якщо вони не будують конкретних планів. Переконуюся вкотре: у мене все має бути під контролем! Інакше доводиться провести кілька годин у російському районі, бігаючи з величезними валізами в пошуках потрібної вулиці, із заблокованими сім-картами, не знаючи точної адреси власника квартири і не маючи найменшого уявлення, куди податися далі. Навіть викликати таксі виявилося великим випробуванням! Чесне слово, я не хотіла б знову опинитися недалеко від Брайтон-Біч, хоча б тому, що тепер це місце асоціюється у мене виключно з валізами, поспіхом, автобусами і старенькими емігрантками. Не маючи інших альтернатив, ми подалися в мотель, в якому зупинялися минулого разу, попередньо з'ївши по "сабу" в Subway. Їли ми майже мовчки, до кінця не усвідомлюючи, що нарешті зможемо залишити валізи і, можливо, побачити справжній Нью-Йорк. Насправді, в цей самий день нам вдалося чудово погуляти, заскочити в Guitar Center, подивитися вуличне магічне шоу і потрапити на 86 поверх Empire State Building! І тепер ми дивилися з висоти на зовсім інший, чарівний Нью-Йорк. Хмарочоси, торгові центри, великі проспекти і маленькі вулички - все було у вогні. Цей Нью-Йорк кипів життям. Дух захоплює! Думаю, ви розумієте, що я зовсім забула про не найвдаліший початок дня. Якщо ви пам'ятаєте, останні днів п'ять, проведених в Америці, нам майже не вдавалося поспати. Тому встати наступного ранку було дійсно складно. Але це був наш останній день в США, тому, зібравши всю волю в кулак, ми вирушили в дорогу. Нам потрібно було вирішити питання з валізами, і не знайшлося нічого кращого, ніж залишити їх у камері схову автовокзалу Greyhound, заплативши по 10$ за кожну сумку/валізу, після чого ми збиралися потрапити до Статуї Свободи. Але, на жаль, подивитися на неї вдалося тільки здалеку. Черги на корабель, який відвозить туристів до Статуї, були величезні, на вулиці стояла нестерпна спека і замість цього ми вирішили "скупатися" у фонтані з видом на Статую Свободи. По-моєму, дуже навіть непоганий варіант. Потім ми трохи погуляли в Центральному Парку, зайшли в найвідоміший Apple Store і, нарешті, побігли шукати сувеніри. І тут раптово в Нью-Йорку почалася злива! Чесне слово, величезні хмари, сірі вулиці і справжнісінька злива на Таймс-сквер! Натовпи людей, одяг, промоклий наскрізь, забіги за статуетками через десяток кварталів - в цьому було мало приємного. І коли ми зрозуміли, що часу до літака залишилося зовсім мало, ми побігли до автовокзалу, щоб встигнути забрати речі і не запізнитися на літак. Я не зможу передати своїх почуттів, коли ми бігли стрімголов, не знаючи, чи в правильному напрямку ми взагалі біжимо, коли ми сіли на гілку метро, яка різко змінила напрямок і не завезла нас до Air Train, або коли ми не могли зловити таксі і думали, що запізнимося на літак. Але історія закінчується добре, як завжди! Вже не вперше звичайні люди на вулиці, які бачили, як ми в паніці шукаємо таксі, допомогли нам його знайти, завантажити наші валізи і відправити нас у потрібному напрямку. І в результаті ми прибули в аеропорт за годину до початку посадки і навіть встигли перекусити перед вильотом. Instagram: 1. Time Warner Center. 2. У НЙ збирається дощ. 3. Чарівний вид з 86-го поверху Empire State Building. 4. 50 прапорів, що оточують основу The Washington Monument, який, само собою, знаходиться не в НЙ, а у Вашингтоні. Але мені ще в момент зйомки спало на думку, що це фото буде своєрідною розв'язкою мого американського щоденника. * Я не знаю, як краще підбити підсумок моїй розповіді про цю поїздку. Це був дивовижний досвід: нові знайомства, відразу дві літні роботи мрії, занурення в англомовне середовище, випробування на самостійність і безперервні пригоди! У мене залишилося так багато вражень, мене охоплюють емоції, але я не можу передати словами те, що я відчувала протягом усього цього літа. Наприклад, як було здорово падати вниз з висоти запамороч